Любешівський краєзнавець досліджує життя легендарного сотника Орла
У середині сорокових років минулого століття повстанський очільник Степан Трусевич, що діяв під псевдо Орел, навіть самотужки тримав у напрузі «компетентні» органи Любешівського та сусідніх районів.
Про це йдеться в статті любешівського краєзнавця Валентина Поліщука, надрукованій у газеті «Волинь-нова» (№42, 14 червня 2018).
Степан Трусевич народився 1914 року на хуторі Акулове, поблизу Седлища. З 1943-го — був командиром сотні, з 1945-го — референтом СБ Любешівського районного проводу ОУН. Згодом перебрався в сусідні Рівненську та Брестську області. Помер на хуторі в Івановському районі, що на Берестейщині.
Саме останні роки життя та боротьби нескореного командира досліджує автор публікації.
«Він на Любешівщині був легендою. Розпустивши бойових побратимів, повстанець ходив сам. Знав у місцевих лісах кожне дерево. Мав потаємні схованки з продуктами та одягом, які його не раз виручали, а то й рятували. Він знав, що за ним полюють, але на якийсь час перехитрив усіх. Покінчивши з небезпечним лісовим життям, повстанець знайшов прихисток у двох сестер–хуторянок біля села Морочне...
Ночами Степан працював на господарстві. Став відчувати, що будь-яка робота дається йому важко, тіло пітніє. Де й поділися колишні м’язи! Навіть посилений догляд та лікування домашніми засобами не допомагали. Усі розуміли, що жити «Орлу» залишилося зовсім недовго. Тож готувалися до сумного дня. Степан розповів, де його поховати, на яку глибину закопати. Просив, аби одягти в добряче поношений, але чисто випраний френч. Йому, селянському синові, дуже хотілося, щоб на могилі росло деревце. Адже про хрест годі було й думати. Тому чоловік вклав у нагрудну кишеню френча три насінини яблуні, надіючись, що бодай одне проросте, і на його могилі ростиме яблуня…», – пише Валентин Поліщук.