З майстерністю по життю: любешівський столяр розповів як почав створювати ікони
-
-
>
-
>
-
>
1930
Колись, іще замолоду, Григорій Кравчук і не думав братися за духовні справи, а з того часу як узявся створювати ікони, то що не рік, більшу благодать відчуває.
Про це йдеться в матеріалі тижневика Волинські новини №24.
Отримавши фах тракториста, працював у колгоспі на Любешівщині.
Коли до армії забрали, служив в Архангельську, де, каже, «зеків охраняв». Потім чотири роки відпрацював у Луцьку на пластмасовому заводі. А далі пішов до військкомату й попросився у лави збройних сил.
«Добре було там, у Німеччині, – згадує з ностальгією. – Офіційно ми мали кочегарами працювати, слюсарями. Та насправді всю чорну роботу солдати виконували.
А ми з товаришем (він теж із Луцька) для генералів меблі виготовляли. Спершу я тільки підсобляв. Бо раніше ніколи не мав діла з деревом. Та оскільки в школі найгарніше серед однокласників малював, то швидко наловчився свій художній хист у столярній справі використовувати».
Коли у 1993-му радянські війська виводили з Німеччини, начальство пропонувало і Григорієві перебиратися в Москву.
«Але, – каже чоловік, – мене ніхто у столиці не чекав. Тож поїхав на родіну, в село Мукошин, де батько з матір’ю жили».
Плани в молодого й заможного Гриші були фундаментальні: хату побудувати, господарство розвести, сім’ю створити.
«Коли бетон залив під хату, друзі вмовляли: «Нащо тобі те Полісся? До Луцька їхав би і там будувався», – зізнається співрозмовник. – Та як було батьків самих лишити? От і зостався...».
Хата, яку зводив Григорій Кравчук, і тепер простора. А тоді, в 90-ті, взагалі була найгарніша в селі. Та не тільки цим вона дорога. Головне, що кожна цеглина, кожна дошка проходили через мозолі господаря.
«Саме під час будівництва я знову повернувся до столярної справи», – провадить оповідач.
Коли люди побачили, які двері, віконниці Гриша змайстрував, давай і собі замовляти. А як показав дубове ліжко з філігранною різьбою, то вже навіть жінки заглядали і своїм чоловікам замовляли таке ж у спальні поставити.
«Але хотіти – одне, купити ж – зовсім інше. Бо дуб крепко твердий. А різьба на бильцях така витончена, що я над нею з півроку трудився, – зізнається майстер. – Тому вартує така робота ой як недешево».
Демонструючи свої столярні дива, показує Григорій Іванович і годинник, і дзеркало. Ще чекають на завершення тумбочки, дверцята яких оздоблені античними німфами. А є і менш вибагливі роботи: столики, табуретки, що їх замовили мукошинські господарі.
«Колись я над такими виробами довго засиджувався. Щось не виходило – у книгах про художню роботу по дереву читав. Бо липа чи осика, наприклад, дуже пластичну деревину мають і легко піддаються різьбі. Натомість є породи, що їх вирізати дуже складно. Так само з інструментами не завжди просто було. Довгий час я використовував лише ті, які з Німеччини привіз», – показує і водночас пояснює столяр.
«Потім частину з Москви поштою отримував. Бо ж потрібно якісний електролобзик мати, дриль. Хороший різець вартує зараз доларів зо 60. А їх треба не один і не два», – додає Григорій Кравчук.
Та попри величезні затрати грошей і часу, Григорій Іванович не полишає столярної справи. Коли зима і в господарстві роботи менше – кожну вільну хвилину проводить із деревом та інструментом. А своєю гордістю називає ікони, створювати які почав іще 16 років тому й відтоді невимовне задоволення отримує від роботи над кожним святим образом.
«Взятися за виготовлення ікон спонукали мене місцеві священики, – каже чоловік. – То розп’яття у церкву замовляли, то інші обрядові речі. Навіть, було, просили іконостас. Але я відмовив, бо без підсобників надто довго його виготовляв би».
Натомість за ікони майстер береться залюбки. У хаті на покуті – образ Богородиці з Ісусом на руках. І хоча розмір виробу чималий (метр на 80 сантиметрів), однак завершити лик Богоматері та Сина вдалося дуже швидко.
«Колись я не особливо занурювався у релігію. Вважав, то більше жіноча сфера. Та коли Матір Божу вперше відтворював на сосновій дошці, здавалося, моїм різцем якісь вищі сили водять!.. І відтоді я став помічати: замість утомлюватися від роботи з деревом, навпаки – полегшення відчуваю, приплив сил та енергії», – зізнається майстер.
Святі образи, що їх сотворив Григорій Кравчук, тепер випромінюють благодать вірянам Гірок, Ветлів, Невіра Любешівського району. Є вони в Луцьку та Києві. Бо чимало людей, їдучи в гості, везуть якраз такий дарунок, який на многая літа принесе в родину мир та злагоду...
