Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Діти, любов, цілюще джерело: історія життя однієї сім'ї у найбагатодітнішому селі Європи
21:36 31.10.2017

У селі Бірки Любешівського району, як і колись, вулицями гасає багато дітлахів. Адже тут здавна народжували, скільки Бог давав – десять, п’ятнадцять і навіть сімнадцять! У полі, вдома, по дорозі до лікарні. І самі того не знаючи, місцеві жіночки побили незвичайний рекорд, про який дізналися навіть за кордоном.

У кінці 1980-х село було занесене в реєстр ЮНЕСКО як найбагатодітніше в Європі. На той час тут жило 183 таких сім’ї і 42 матері-героїні, які виховали десять і більше дітей!, – пише «ВІСНИК».

Свій пологовий у колгоспі

З важкими дев’яностими народжуваність у Бірках пішла на спад. У рік на світ з’являлося всього півтора десятка немовлят. Саме тоді молоді сім’ї виїжджали у Білорусь, де їм давали роботу і житло. Зараз у білоруських селах живуть цілі бірківські вулиці.

У післявоєнні десятиліття, хоча вони теж були важкі, жінки, проте, народжували багато. У Бірках і досі пам’ятають велику родину Романчуків, де було аж три матері-героїні: мати, дочка (вони вже померли) та невістка. Без декретів, державних допомог, дитячих садочків гляділи дітей, тримали корів-свиней, городи, ще й на колгоспних полях гнули спину з ранку до вечора за трудодні та копійки. Єдине, що було добре багатодітним, так це гуртом вибирати ділянки льону, які насильно заставляли брати.

«У 1950-60-х народжувалося по вісімдесят немовлят у рік! Найбільше дітей прийняв місцевий лікар Іван Довгун, він, на жаль, уже помер. То був наш цілитель, його всі дуже поважали. Він при гасовій лампі навіть кесарив вагітних у місцевому пологовому, який відкрив у Бірках колгосп. А ще у селі збудували нове приміщення школи – завдяки матерям-героїням, які написали листа Брежнєву», – розповідає сільський голова Світлана Костючик.

У столиці мудрували над бірківським феноменом і вирішили: на дітородні функції жінок впливає місцевий струмок із високим вмістом йоду. І справді, край села на болоті б’є цілюще джерельце. Може, саме воно й дало стільки дітей і міцне здоров’я старожилам? «А ще у нас спредвіку ніхто не робив абортів, – пояснюють старожили. – Бо то гріх». І згадують лише один випадок з тодішніх років. Молода жінка пішла до знахарки, щоб позбутися вагітності, і зійшла кров’ю, зоставивши сиротами двоє діток.


Діти гуртом зробили батькам ремонт

За останні п’ятнадцять років традиція багатодітних сімей знову відновилася. За цей час звання матері-героїні надано… 180 жінкам, які виростили п’ятеро і більше дітей. Проте вже на десятеро малюків наважуються одиниці. От, наприклад, шість дочок і чотири сини Катерини Сергійчук мають лише по двоє-троє дітей.

– Малийко в моїх, не хочуть, дочечко, зара стільки родити, – посміхається жінка. – Маємо 22 онуки, шість правнуків. Найстаршій нашій дочці – 56-й, найменшій – 36-й. По інститутах не вчилися. Всі поженяні, тільки один розведений син з нами. Живуть у Світязі, в Борках, у Горках. Все нам помагають, хоть самі клопіт свій мають. Нам з дідом, дивись, дитинойко, які порадки гарні зробили.

А у великій хаті і справді – чистота й порядок. Усі діти з’їхались і зробили батькам такий ремонт, що не кожна сім’я у місті має: натяжні стелі, гарні шпалери, модні меблі, сучасна ванна.

– А як ми, сироти, колись бідували чорно… Батьки наші на фронтах погинули… – зітхає незрячий Іван Макарович Сергійчук. – Як строїлися, то, считай, і сорочки не мали.

Замість Америки вибрала сироту Івана

Катерина Марківна з багатодітної сім’ї, її мама і баба, брати та сестри теж багатодітні, лише одна сестра так і не пізнала материнського щастя. Були бідотою і голотою, як сама каже. Підмогою стало, коли у 1950-х рідна бабина тітка, котра до війни виїхала у Штати, стала надсилати сертифікати, на які можна було у київському валютному магазині купити речі.

– Мене та тітка до себе кликала, – сміється Катерина Марківна. – Баба старейка була і схотіла, шоб я її догледіла. Пише, як схочеш, то зостанешся в Америці, а ні – то вернешся. І в міліцію мене визивали, питалися, чого я їду. Пустили. А до мене якраз Іван сватався, теж сирота. Що робити? І матира, і брат сказали: «Роби, як хоч, поїдеш в Америку, скажеш, що замуж тебе не пустили». Ну шо, побула я трохи замужем, дітей ще не було – і визов прийшов, всьо оплачено. Іван сказав: «Їдь, як хоч, але знай: возврату тобі нема». Я й не поїхала. А баба з Америки прислала пісьмо: «Дурниї борчани».

Очевидно, така доля. Бо живуть Сергійчуки разом уже 57 років. Усіх одинадцять дітей (один синок немовлям помер) жінка народила легко. Лише Валерій дався важко. Він не дихав, і лікарка 40 хвилин робила йому штучне дихання! І таки вдихнула життя та попросила назвати Валерієм, як і її сина. Тепер він прославляє Бірки своїм незвичайним голосом на різних фестивалях і концертах.

Парфуми від Литвина і циганські штори за… золоту зірку

Важко було, але ті роки Катерина Марківна згадує з радістю. Бо ж із ансамблем бірківських матерів-героїнь їздила в Київ на зустріч до тодішнього голови Верховної Ради Володимира Литвина і до президента Леоніда Кучми. Виступали перед «одбірним народом», як каже, а це були спортсмени, науковці, артисти і навіть сама Софія Ротару! З ними й обідали прості сільські жіночки.

– Ми найхоріще співали, всі нам так плескали! – із захопленням згадує жінка. – Як ми веступили, привезли нам на стіл кабанчика впіканого. За нами дуже ухажував депутат Адам Мартинюк, він з нашої сторони. Такий вже добрий чоловік! А з Литвіном цигани співали і цілувалися. Такоє гарне було. А потім Литвін подарив нам французькі духи, пахнучі такі. Їх ще й зараз дочка держить.

А ще зі сміхом Катерина Марківна згадує, як придбала собі штори за… золоту зірку матері-героїні. Каже, підходив Великдень, а вікна стоять голі. Якраз нагодилися цигани зі шторами. Їх і виміняли на зірку.

Сергійчуки привітні, гостинні, доброзичливі, увесь вік тяжко працювали в колгоспі. А тепер, коли літа повернули на зиму, тішаться гарною хатою і своїми дітьми та внуками, які завжди прийдуть на поміч. Чекають батьки їх на свої іменини чи празник – як усі гуртом зберуться, в оселі панують галас, добро, жарти. Бо ж діти стоять один за одним горою, а головне – люблять і шанують батьків. Це святе.

Коментарі
21 листопада
Вчора
19.11.2017
18.11.2017
17.11.2017
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин