Які проблеми у Дольську створив митний пункт, або чому українське озеро віддали Білорусі

Якщо багато прикордонних сіл мріють, щоб у них була митниця, то для жителів Дольська Любешівського району вона спричиняє справжню проблему. На свої городи, у ліс по ягоди та гриби, по дрова місцеві жителі вимушені ходити з паспортами. А все тому, що посеред цього села стоїть митний пункт.

Про це пише «ВІСНИК».

Митники із села переїжджати не хочуть

– Коли 26 років тому після здобуття незалежності почали розбудовувати прикордонну інфраструктуру, митний пост у нас в селі поставили тимчасово, – пояснив сільський голова Дольська Ігор Кузьмич. – Але, як кажуть, немає нічого постійнішого, ніж тимчасове. У законі чорним по білому написано, що митний пост нашої держави має знаходитися від поста суміжної держави не далі ніж за сто метрів. А від нашого села до білоруського кордону – декілька кілометрів. Тому, щоб пройти у ліс, на озеро, городи, доводиться перетинати митний пост. А значить, носити із собою документи. Скільки разів ми уже зверталися і в адміністрацію, і в прокуратуру – руху ніякого. Ми вже і землю виділили для розбудови поста біля кордону. Митники там ділянку від дерев розчистили. Уже й нові повиростали, а митниці із села ніхто не прибирає. 

Жителі Дольська, з якими довелося поспілкуватися, також не в захваті від того, що постійно доводиться носити із собою документи. Ще більше незручностей відчувають їхні гості.

– До мене брат з племінником з Київщини влітку приїжджали, – розповіла місцева жителька Ніна. – Хотіли на озері рибу половити. Але у брата не було дозволу жінки на вивезення дитини за кордон. Та до того кордону ще скільки кілометрів!

І подібних історій у Дольську багато. Ми вирішили провести експеримент і спробувати доїхати до зони відпочинку у лісі. Паспорт громадянина України при собі мали. Та куди там! Прикордонники не пустили, бо завчасно не повідомили про приїзд. І чесно зізналися: якби не було митного поста, то ми доїхали б до бажаного місця без проблем. Цього року у селі до питання вирішили підійти радикально: пільги на користування землею для митників депутати не погодили. І так буде, доки пост не перенесуть у законодавчо передбачено стометрову прикордонну зону.

Пів українського озера подарували білорусам

А поки прикордонники і митники базуються у селі, сусіди з Білорусі почали активно розбудовувати кордон зі свого боку, захопивши при цьому частину озера Скорень, яке споконвіку належало Україні. Місцевим пояснили, що договори підписані на рівні Міністерства закордонних справ.        

– Ми з цим не погоджуємося, – обурюється сільський голова Ігор Кузьмич. – Кажуть, засідали якісь комісії – і все вирішили. Чому нас туди не покликали? Озеро завжди було нашим. Воно друге в області за запасами сапропелю. Ми переговори з інвесторами ведемо… А риби там скільки водиться! Наші хлопці їдуть на схід, воюють і вмирають за кожен метр землі, а тут взяли і просто віддали! А найбільш образливо, що нас до відома не поставили. На всіх наших картах, у всіх документах озеро повністю належить Дольській сільській раді!

Хто і як підписував папери про передачу частини української землі білорусам – сьогодні добитися неможливо. Робити це пробували у сусідніх Ветлах. Шум підняли, а результату – нуль. Адже, як з’ясувалося, питання це вирішували понад 20 років. Що думали чиновники у київських кабінетах, які підписували документи, – сказати важко. Тільки на місце вони не виїжджали і своїми очима ні земель з меліоративними каналами, ні озера, які віддали, не бачили. А обласні чиновники у 2015 році все це своїми підписами закріпили. Тепер жителі Полісся побоюються, що в результаті таких «оборудок» у засуху в них може пропасти вода, бо вся ключова інфраструктура керування каналами виявилася на «тому» боці. В обласній раді з цього приводу створили спеціальну комісію. Її голова Олександр Курилюк зазначив, що при бажанні ще влітку 2017 року на рівні вищої державної ради можна було вирішити питання на нашу користь, та у Києві пішли на поступки білорусам. А на рівні області змінити ситуацію неможливо.

У Дольську ж тепер думають, як їм ловити рибу у своєму озері так, щоб випадково не перетнути державний кордон ще й на воді.

Наталка СЛЮСАР