Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Учителька-новаторка з Деревка будує з однодумцями Нову українську школу

14:26 12.06.2018
875

Оксана Домарацька – учителька незвичайна: працювала координаторкою й експерткою регіональних і всеукраїнських освітянських зібрань, побувала на стажуванні в США, вона авторка чималої кількості проектів, реалізованих на власній педагогічній практиці.

Уже в третьому класі Оксана впевнено писала в шкільних творах про майбутню професію: «Хочу стати вчителькою початкових класів!» Таке прагнення дівчини було не випадковим, на це її щоденно надихали улюблені педагоги: перша вчителька Віра Колб, вихователька групи продовженого дня Марія Диковицька. І, звичайно, її мати-вчителька Ганна Єфимчук. Отож після школи вступила в Луцьке педагогічне училище, де остаточно переконалася, що педагогіка – це її стезя.

– Поряд із тим, мене завжди захоплювали теми культури, традиції інших народів. Подорожувала Україною, Росією, Латвією, відкривала для себе таємниці планети. Вражалася різноманіттям культур. Водночас цікавилася, як мама з учнями досліджували минуле нашого села, записували історії людей… Це вплинуло на те, що у ВДУ імені Лесі Українки здобула ще одну спеціальність – «Викладач соціальних дисциплін, культуролог». Після педучилища рік працювала в Цирській школі, а по закінченню університету перейшла в рідну, Деревоцьку, де і працюю досі. Маю вищу категорію і майже два з половиною десятки років педагогічного стажу.– каже Оксана.

– То Ви родом із Деревка і продовжуєте там учительську династію?

– Так, у Деревку народилася, виросла серед чудових лісів, таємничих боліт, співучих полів, купаючись у радості і любові своєї родини. Щасливі години проживала здебільшого на лоні природи зі своїми бабусею-трудівницею і дідусем-лісником, чудовими батьками, старшими сестрою і братом. Це безтурботний період мого життя! Але вже тоді закарбувала собі: «Якщо хочеш чогось досягнути – працюй чесно, з радістю!»

– І чого Ви найперш прагнули досягнути у своїй професії?

– Навчитися любити дітей, відкривати їхні серця. І щоб стосунки з дитячим колективом стали не просто роботою, а захопленням.

– Досягнули цього?

– Вважаю, що так.

– Ну в цьому Вам важко не повірити. Педагога, який не мав би таких здобутків, не запросили б до Америки ділитися досвідом… Враження від тієї поїздки, мабуть, і досі не стерлися?

– Авжеж, таке не забувається…

– Можливо, не всі наші читачі про це «в курсі» – пригадайте, як це було.

– 2016-го року ми проводили регіональну (не)конференцію міні-EdCamp Луцьк. У ній узяли участь Рейджин Стоукс та Олександра Єгорова, заступниця й помічниця аташе з питань культури Посольства США в Україні, які і номінували мене на участь у програмі «Відкритий світ». У рамках цієї програми я і відвідала США у вересні того ж року. Пробула там десять днів, отримавши можливість поспілкуватися зі своїми заокеанськими колегами, почерпнути величезний багаж знань, котрі використовую у своїй діяльності. Розповідала американцям про навчання в поліських школах, на що спрямовується увага педагогів, про проекти, які реалізувала зі своїми учнями. Було приємно, що мої промови зацікавлювали людей, вони із захопленням слухали, розпитували. Пригадується спілкування з американськими дітьми. Один хлопчик підійшов і запитав: «Як можна потрапити у ваш клас?» Це була тоді найбільша для мене нагорода. В американців училась відкритості у спілкуванні, сміливості, сподобалося їхнє почуття гумору. В освіті багато цікавого побачила. Сподобалося те, що вони навчають дітей, використовуючи проектні технології. Це саме те, над чим і я працюю. В Америці народився новий спільний українсько-американський проект «Волинь-Канзас», завдяки якому отримали змогу поспілкуватися діти двох віддалених країн. Він тривав рік. Але коли попросила районне начальство відзначити подяками вчителів Любешівського НВК за їхню титанічну працю в цьому проекті – відмовили. Подякувала та нагородила дітей і вчителів від свого імені.

– Ви тут згадуєте EdCamp в Україні. Що це таке?

– Це місце зустрічі, де освітяни збираються, щоб обговорити питання, які їх турбують найбільше. EdCamp народився в США 2010 року. Із того часу понад 550 заходів відбулося в п’ятнадцяти країнах світу, об’єднавши понад 25 тисяч учителів. В Україні така унікальна подія відбулася вперше 2015 року в Харкові. Україна – 24-та країна світу, що приєдналася до міжнародної спільноти EdCamp.

На разі EdCampUkraine тісно співпрацює з міністерством освіти. Павло Хобзей, заступник міністра освіти й науки був на Другій національній (не)конференції, а міністерка освіти Лілія Гриневич – на Третій. Натхненник EdCampUkraine Олександр Елькін – на разі радник міністерки освіти. Вони спільно з відповідальним вчительством будують Нову українську школу.

– Як давно Ви в цій компанії? Чим там займаєтеся?

– У 2015 році Галина Єрко, викладачка Луцького педагогічного коледжу, запропонувала мені зареєструватися на першу національну (не)конференцію для освітян України, що мала відбутися в Харкові. Це був конкурс. Заповнила анкету онлайн, потім проходила телефонне п’ятихвилинне інтерв’ю, яке проводив натхненник Елькін з командою, і, пройшовши успішно відбір, стала її учасницею. Там я зрозуміла, що це саме те, чого я так довго чекала: можна вільно висловлювати свої думки, вільно дискутувати і не бути при цьому осудженою; це обмін досвідом у неформальній обстановці. Ще подумала, якщо проста вчителька пройшла конкурс без допомоги інших, то тут ще і чесний відбір!

Вразили і українські, і міжнародні експерти своїми виступами. Я запалювалася новими ідеями. Саме там народжувалися нові проекти. З’явилися нові едкемпівські друзі.

Після Харкова був оголошений конкурс на проведення регіональних міні-едкемпів. При підтримці викладачів Луцького педагогічного коледжу подала заявку на проведення міні-едкемпу у Волинській області. Переможців в Україні було одинадцять, у тому числі і ми.

А потім була участь у Другій, Третій національних (не)конференціях. Вже маю запрошення на Четверту, яка відбудеться 2-3 липня також у Харкові.

Побувала на регіональному міні-едкемпі в Дніпрі – у якості експертки. Презентувала проект на гендерну тематику «Ми – різні, але ми – рівні». На Другій національній брала участь у подіумній дискусії щодо дискримінації вчителя в освіті, було що розповісти з власного життя.

На Третій ділилася враженнями від подорожі в Америку за програмою «Відкритий світ».

19 травня цього року відвідала потужний регіональний міні-едкемп у Полтаві, що відбувся під гаслом «Від щасливого вчителя до щасливих учня й учениці» Враження неймовірні. І знову багато нових ідей! Дуже шкода, що знову останні два роки ні дирекція школи, ні районний відділ освіти не підтримують (поїздки на едкемпи та інші заходи оплачую сама) бажання вчителя розвиватися. Хоча є в Україні закон про інформальну освіту, але в ньому чітко не прописано, як це має відбуватися. Та мене це не зупиняє: пишу заяву за свій рахунок і їду шукати нові ідеї та відповіді на запитання, що можу зробити для того, щоб освіта в Україні стала якісною, щоб життя змінювалося на краще. На едкемпах океан знань і ти сам вибираєш, що тобі потрібно. Спілкування з чудовими експертами, вчителями повністю змінює світобачення. Ти розумієш, що однодумців у світі, які прагнуть змінюватися і змінювати світ на краще, багато. Коли ти вливаєшся у цей потік «білих ворон», то вже заряджаєшся неймовірним бажанням і скеровуєш свою енергію у те нове, краще, що так необхідно сучасним дітям. Адже чим більший простір щастя у вчителя, тим більший простір щастя в учня. Едкемпи роблять щасливими вчителів – отже, збільшують кількість щасливих учнів і учениць, отже, змінюють життя на краще.

– Які ще проекти, програми, досвіди втілюєте у своїй педагогічній практиці? Чи важко щось передове, європейське застосовувати у сільській школі з поліської глибинки?

– Дев’ять років тому дізналася, що в американських школах вчителі давно практикують проектні технології. Спробувала зі своїми учнями – і почали народжуватись інформаційні, дослідницькі та пошукові проекти. Залучала до них учнів інших класів, батьків, громадськість села. Переконалася на власному досвіді у їхній важливості та цінності, адже діти тісно співпрацювали в групах над завданнями, розвиваючи вміння працювати в команді.

За ці роки проектів реалізовано багато. Наприклад, «Моє село – найкраще місце в Україні». Досліджували й накопичували матеріал про рідне село. Діти проявили неабиякий інтерес до історії свого краю. Дуже чуттєвими були відвідини дітьми самотніх людей.

Загальношкільний проект «Життя і творчість Григорія Богрова – відомого єврейського письменника» – облаштували могилу на цвинтарі, записали спогади про нього. У той час співпрацювали з учнями гуртка «Пошук», який вела моя мама.

Проект «Чорні берези – диво Деревка». Спільно з учителем біології Віктором Диковицьким та дитячою спільнотою вже п’ять років зберігаємо унікальні чорні берези від вирубки. Співпрацюємо з лісниками.

Проект «Славетні українці» – дуже душевний: ми глибоко занурювались у питання патріотизму та подвигу героїв Небесної Сотні, зокрема Героя України Едуарда Гриневича, нашого земляка; спілкувалися з відомою письменницею, вчителькою української мови Ніною Миколайчук із Рівненській області. Це її Василь Сухомлинський називав «неповторним палким самоцвітом». Вона надіслала нам книги – кожному та для шкільної бібліотеки.

Зустрічалися з учасниками АТО, спілкуємося з бійцями одного з підрозділів, що перебуває на передовій. Маємо від них прапора з побажаннями.

Багато проектів на екологічну тематику, де ми серцем пізнавали красу нашої природи і реальними діями допомагали їй.

Беремо участь у проекті від Юнісеф «Найбільший урок у світі» – про глобальні цілі Сталого розвитку.

Ділилася матеріалами проектів з освітянами на районних і обласних семінарах. Пригадую, як у 2011 році подала описані проекти на конкурс «Творчі сходинки Волині». На районному рівні робота здобула перше місце (зі слів методистів відділу освіти), а на обласний рівень її чомусь не подали. Але мене цей факт не зупинив, а мотивував до дій.

Моїми проектами зацікавилися викладачі Луцького педагогічного коледжу, зокрема моя сестра Ірина Ковальчук, кандидатка філософських наук, доцент. Запросила поділитися надбаннями на обласній конференції в Луцькому педагогічному коледжі. Там переконалася, що те, чим я займаюсь у школі, дуже потрібне. Тож із 2012 року беру участь в науково-практичних обласних конференціях і тісно співпрацюю з викладачами кафедри суспільних дисциплін цього навчального закладу.

Так що в сільській школі можна робити все, аби було бажання, конкретний задум, співпраця, щирі наміри, мінімум фінансових затрат.

– Своєрідною Вашою педагогічною новацією став нещодавній «останній дзвоник» у лісі…

– Це свято дуже люблять школярі, з нетерпінням чекають на нього і прагнуть чогось особливого, незвичного, радісного. А тут знову традиційна лінійка, шеренги, колони, звичний щорічний сценарій... Знаючи про цей «історичний» формат, попередньо запропонувала своїм учням провести останній урок у лісі. Мої діти підхопили ідею, а їхні батьки схвалили. Тож після лінійки змінили одяг на зручний, похідний, захопили з собою смаколики й подалися пізнавати, досліджувати нове, відкривати таємниці лісу...

Двогодинний урок спілкування одне з одним, природою, відкриття нових доріг, зустріч із чотирилапими друзями на хуторі, знайомство з мурашками, які нас «вітали», втеча від надокучливих комарів – усі ці вміння завжди знадобляться в житті. Випробувань на витривалість, силу волі було чимало. Але всі впоралися! За Новою українською школою розвивали уміння співпрацювати в команді. Ми були щасливі, бо долати перешкоди, ставати сильнішими – це щастя.

До речі, ідею провести нестандартно останній урок я почула на регіональній (не)конференції EdCamp Poltava.


– І на останок, повідайте про Ваші плани, задуми, можливо, поїздки, участі у майбутніх цікавих і корисних заходах.

– Готуюся до Четвертої національної (не)конференції. Вивчаю англійську мову, щоб продовжувати роботу в міжнародних проектах. Є вчителі в Америці, Європі готові спілкуватися. Шкода, що на районному рівні це не підтримується, ігнорується. Потрібно думати про дітей усе-таки, а не про власні амбіції. Ідей маю багато, але, як свідчить досвід, спочатку зроби, а потім про це скажи.

Омелян КОНОНЕЦЬ

Коментарі
22 червня
Вчора
20.06.2018
19.06.2018
18.06.2018
17.06.2018
16.06.2018
15.06.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин