Спогад про світло в не зовсім світлому совковому минулому

26 Листопада 2022, 10:15
Гасова лампа 10076
Гасова лампа

Чи нам, народженим у Совку й частину життя провівши в ньому, де постійно дурили «світлим майбутнім» і чиє дитинство припало на 60-70 роки, звикати до вимикань світла?

У наше село (не якесь Богом забуте в поліській глушині, а майже на міжнародній автомагістралі, що зв'язувала країну з Європою) електрику провели лише наприкінці шістдесятих, однак гасова лампа (небачена вже моїми дітьми, тож сприймається ними, мабуть, як предмет із давноминулих епох), ще тривалий час стояла в кухні на припічку, виручаючи нас довгими осінніми чи зимовими вечорами від пітьми. Ні, тоді не було планових вимикань, але свій непередбачуваний «графік» мала стихія, не милуючи радянських електромереж у сільській місцевості з їхніми благеньким дерев'яними стовпами, що залюбки валилися од вітру, та вдатними до частих обривів дротами. І тоді кілька вулиць або й усеньке село занурювалося на день-два в темряву, очікуючи завше неквапливих електриків з району.
 
Та не лише стихія примушувала селян купувати в «копераціях» гас — альтернативне джерело світла. Причиною «вирубування» електрики були і неякісні (як і більшість усього, що виробляв Совок) трансформатори, що нерідко ламались, і сумнозвісний совковий дефіцит — на елементарні запобіжники для лічильників, котрі дуже часто перегоряли від напруги. Проблему перегорілих, як тоді казали, «пробок» нашій сім'ї допомагав вирішувати більше просунутий в електричних справах сусід, ставлячи «жучки» (намотував на згорілу серцевину пробки дротик). Такі жучки витримували більшу напругу, але тим самим ставали небезпечними для хатньої проводки. Проте і вони перегоряли, й щоб надалі собі не морочитися з ними, той самий сусід у своєму лічильнику замість пробки встромив … виделку. Мабуть, з добрий рік вона йому прослужила вірою й правдою, але якогось дня проводка в хаті біля лічильника таки спалахнула — на щастя, в сусіда на очах, і він з поліном в руках пішов ув атаку на вогонь і врятував хату від пожежі…
 
Трансформаторна будка, що розподіляла електрику на нашу вулицю, стояла за метрів 100 від нашої хати на сусідському городі, і її було видно з вікна. Якогось року, звичайно, взимку, бо коли ж іще народові особливо потрібне світло, вона так знесиліла, що ледве витримувала якусь годину роботи, і рубильник вимикався сам по собі. Коли це трапилося вперше, довелося вечір і ніч провести без світла, а наступного дня, коли приїхав електрик й увімкнув рубильника, увечері він знов вимкнувся. Хтось із сусідів не став чекати манни з неба, пішов до будки з ломиком, зірвав з дверей огорожі навісного замка й повернув нам світло. Але трансформатор продовжував саботаж, і «лампочка Ілліча» час от часу гаснула, викликаючи в людей прокльони та інші емоційні фразеологізми. Хтось знову чимчикував до будки, і за тиждень, а може, і довше, доки тривала ця історія, до трансформатора протоптали в снігу добрячу стежку.
 
Врешті сигнал про відкритий доступ до стратегічного об'єкта таки дійшов до кого потрібно, з РЕМу приїхала бригада електриків, полагодила огорожу й на наше щастя поміняла трансформатор.
 
Коментар
19/03/2024 Вівторок
19.03.2024
18.03.2024