Київська письменниця розповіла про піший похід Любешівщиною
Письменниця-мандрівниця з Києва Ірина Лісова називає Сваловичі «краєм світу».
Про це вона пише на своїй сторінці у facebook.
Ірина вважає себе дитиною міста, в селі була кілька разів за життя, тому тяжіє до народної автентики, музики, обрядовості, береже сторічну буковинську сукню. Заздрила фольклористам з їхніми експедиціями, аж доки з приятелькою самі собі таку не придумали: пішу експедицію лісами та болотами Полісся, зокрема Любешівщиною.
Маршрут їхній проліг національним природним парком «Прип'ять-Стохід». Якщо зі школи термін «національний парк» у неї асоціювався переважно з Гранд-Каньоном, то «нацпарк по-волинськи – це ліси й болота, трошки Амазонія. Є де розгулятися бьордвотчерам».
У парку Ірина побачила оленя – і з того була щаслива. Також поїла ягід і скупалася в Прип'яті та Стохіді.
На її думку, місцевий люд ставиться до статусу нацпарку без ентузіазму, вбачаючи в ньому обмеження на господарську діяльність і закидаючи, що «начальство кришує нелегальну риболовлю».
Що ще помітила письменниця на Любешівщині:
«Любешів – райцентр з руїнами в'їздної брами і будівлею монастиря, де навчався Тадеуш Костюшко».
«Люб'язь – є кілька старих хат, озеро й річка».
«Хоцунь – оце вже цікавіше. Раніше про Хоцунь казали «Кругом вода, посередині біда», бо село постійно затоплювало. Тепер після меліораційних заходів 80-х тут постійна засуха. Тут можна затоварищувати з директором місцевої школи і впасти на хвіст шкільній екскурсії на гору Муравину. Гора виявилася насипом піску посеред лісу».
«Сваловичі – це край світу, Finisterra, далі дороги нема, тільки колись була річкова дорога на Пінськ. Тут нема школи, храму чи магазину. Замість магазину раз на тиждень приїздить машина з продуктами. У Сваловичах живе чи то двадцять, чи то тридцять людей, лише один двір тримає худобу, а так – село столітніх бабусьок. З Хоцуня до Свалович можна пройти дорогою з щебеню 10 км або лісом і болотами трохи ближче. У Сваловичах є хостел від нацпарку на березі озера, де можна заночувати за 100 грн. В хостелі, який називають агросадибою, є 6 ліжок, кухня і душ-туалет. Але Сваловичі влітку – то комарине пекло і біля озера хочеться одразу втопитися, якщо перед цим не вилити на себе літр репеленту. Ми ночували у місцевої баби Катерини, щоб пережити більше автентики і поспілкуватися. Особливості народної архітектури такі, що дерев'яну хату можна розібрати і перевезти на нове місце. Люди жартують, що LEGO придумали українці – розбирали, перевозили і збирали дерев'яні хати».
Підсумовуючи побачене й пережите, мандрівниця пише, що замість дерев'яних хат і співучих бабусь, зустріли їх піски та комарі. Не почула вона і традиційного поліського співу, а також не скуштувала місцевого «спеціалітету» – вареників з бобом, тож має привід повернутися.
Читайте також:Полісся України: чому варто поїхати на Північ та що там дегустувати?