Герой України з Деревка

20 Лютого 2021, 13:40
Едуард Гриневич 1265
Едуард Гриневич

20 лютого Україна відзначає День Героїв Небесної Сотні, у списку яких навічно закарбоване й ім’я мешканця Любешівщини.

Ці рядки писалися незабутнього та тривожного кінця лютого 2014 року, одразу ж по приїзду із села Деревок – з похорону Едуарда Гриневича,  який поклав своє життя на вівтар визволення України від бандитського режиму.

Провести героя Майдану в останню путь вийшло все село, приїхали товариші по партії та боротьбі. Під супровід жалобного маршу у виконанні духового оркестру та слова патріотичного гасла «Героям слава!», що безупинно промовляли побратими, домовину з тілом бійця Небесної сотні пронесли центральною вулицею. Від часів Другої світової війни, коли десятки мешканців цього села закатувала банда червоних партизанів, напавши на село, тут не бачили такого велелюдного похорону – процесія розтягнулася довжелезною колоною. Плакали жінки, дівчата, молоді хлопці, сльози котилися мужніми та суворими обличчями чоловіків. Загиблого в селі не просто знали, але й шанували та любили.

1

 

Життя Едуарда не було легким. Народився 1985 року в Деревку. Його та молодшу сестру мати виховувала сама – батько пішов із сім’ї. Закінчив місцеву школу. Хоч і не відмінником, але старанним і наполегливим учнем. Дуже любив історію, проте вивчав не самі події та дати, а докопувався до їхніх причин і наслідків. Захоплювався інформаційними технологіями. Зумів влаштуватися на роботу в «Укртелекомі» міста Луцька. Та згодом повернувся додому й заснував у районному центрі власну справу.

Як людина, був скромний, ввічливий, виважений, не любив гучних  компаній і гучних заяв, уважний до старших, толерантний до молодших…

На Євромайдан їздив тричі. Третій раз  поліського патріота-сміливця зустріли на барикадах товариші з ВО «Свобода», членом якого був, шістнадцятого лютого. А двадцятого – поліг  від снайперської кулі.


 

…2012 року, влітку, вийшов з ладу мій мобільник. Друзі порадили занести на ремонт у приміщення колишнього універмагу – там в одній із підсобок, обладнав невеличку майстерню тямущий ремонтер. Мовляв, якщо вже він не зможе зробити, то іншого в Любешеві годі й шукати. Я і заніс. Так і зустрівся з Едуардом. Як зараз бачу його ясне чоло, привітний погляд з-за скелець окулярів у тонкій оправі, чую гарну літературну мову без отих чужоземних слівець, на кшталт «тіпа» чи «отрубон», які паразитують у спілкуванні сучасної молоді… А розговорилися ми через риболовлю, що стала причиною поламки телефона (випав із кишені у воду, як виважував чергову плотицю). Майстер поцікавився моїми улюбленими водоймами, я розповів і про них, і про трофеї, які потрапляли там на гачок.

«Ви так цікаво й захопливо розповідаєте! Аж самому захотілося кинути все й податися на Люб’язь або Скоринь!» – мовив тоді до мене. 

І хоч телефона він мого не зміг тоді відремонтувати, та вийшов я з майстерні в настрої, як то буває після спілкування з однодумцем або просто доброю й щирою людиною. Потому зустрічав Едуарда кілька разів на вулиці. Не знаючи, як його звати, казав собі в думках: «Це телефонний майстер». Тепер я вже знаю ім’я цієї Людини, але, згадуючи, кажу: «Це Герой України».

Микола ШМИГІН

Читайте також: П’ятьом любешівчанам хочуть присвоїти посмертно звання «Почесний громадянин Волині»

Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024