Офіцери з Великого Куреня – учасники АТО

13 Жовтня 2021, 17:23
Богдан Лащ 2315
Богдан Лащ

На війну офіцери з Великого Куреня пішли добровольцями.

Революція Гідності, антитерористична операція (АТО) та операція Об’єднаних сил (ООС) на Сході України значним чином вплинули не лише на трансформаційні зміни в державі та суспільстві, але й на міжнародні відносини. У зв’язку з цим одним із завдань наукових, освітніх та культурних установ є фіксація подій, їх експертний аналіз, реагування на можливі інформаційні загрози та протидія їхньому виникненню.

Історія війни – це не лише масштабні військові операції із кодовими назвами, але й життєписи солдатів та офіцерів. Висвітлення їхньої участі в АТО є складовою частиною історії незалежної України та сприятиме підготовці узагальнюючих наукових праць присвячених перебігу бойових дій.

Героями цього історичного нарису стали уродженці села Великий Курінь – Богдан Лащ, офіцер Національної поліції України, та Олег Зімич, офіцер Збройних Сил України. Обидва учасники бойових дій навчалися не лише в єдиній школі, але й в одному класі. 

Події 2014 року внесли кардинальні корективи в їхнє життя, професійні, ціннісні та світоглядні орієнтири. Спільним було й те, що на війні вони опинились не як мобілізовані, а добровольці. Кожен із них виконував свої спеціальні завдання у районі проведення АТО, відтак доцільно висвітлити їхній досвід окремо.

Богдан Лащ

Після закінчення школи в 2007 році Богдан Лащ вступив на історичний факультет Волинського національного університету імені Лесі України. Після здобуття фаху історика певний час працював у державній археологічній службі «Волинські старожитності» та приватних структурах. 

У 2014 році він став добровольцем роти патрульної служби міліції особливого призначення «Світязь». Після навчання, 13 серпня 2014 року, 40 добровольців роти відправились у зону АТО. Згодом частина роти  вирушила в Іловайськ, інша частина залишилась на базі. У їх числі був і Богдан Лащ.

У ніч на 26 серпня базу роти почали обстрілювати із мінометів. Перша міна впала поблизу контрольно-пропускного пункту, де на той час ніс чергування Богдан разом з побратимами. Українські захисники отримали контузії, однак позицію не залишили. Обстріл продовжувався до ранку, але втрат особового складу вдалось уникнути. 

Мінометний вогонь завдав шкоди майну, було прийнято рішення перебазуватись до Волновахи. Саме там стало відомо про розстріл українських захисників 29 серпня під час виходу так званим «зеленим коридором» з Іловайська. 

У боях за місто рота «Світязь» втратила семеро добровольців. У Волновасі Богдан Лащ бачив тих, кому пощастило вийти з котла. 

«У Волновасі я бачив міліціонера, який вийшов з Іловайська. Він дві доби просидів на лаві, взявшись за голову руками. Казав, що солдат який їхав на БМП подав йому руку, витягнув на броню, а сам впав і його задавило гусеницями»,  – пригадує він.

Після повернення до Луцька рота «Світязь» була доукомплектована особовим складом, проводився інтенсивний вишкіл. У середині грудня підрозділ знову вирушив у зону АТО. Рота прибула у м. Вуглегірськ Донецької області у середині грудня 2014 р. Добровольці розташувались у приміщені спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату № 6. Рота «Світязь» мала забезпечувати громадський порядок, однак у результаті вела бойові дії з противником у першій лінії зіткнення.

Під час ворожого наступу на Вуглегірськ, у ніч із 28 на 29 січня 2015 р., з метою контролю дороги на Дебальцево, а також забезпечення коридору для підкріплення, група з 12 добровольців роти «Світязь», серед яких перебував і Богдан Лащ, зайняла приміщення будинку культури неподалік інтернату. 

До світанку 30 січня українські захисники відбивали атаки супротивника під обстрілами ворожої артилерії. Інша частина роти «Світязь» разом із підрозділом Збройних Сил України вела бій за будівлю інтернату. Попри  те що Вуглегірськ був оточений, захисники міста зуміли без втрат вийти до українських позицій та при цьому завдали втрат ворогу. 

Добровольці роти «Світязь» були відзначені міністром внутрішніх справ України, Богдану Лащу присвоїли позачергове звання старшого лейтенанта міліції.

Після боїв на Дебальцівському плацдармі у січні 2015 р. у складі роти «Світязь» Богдан Лащ неодноразово відбував ротацію в районі бойових дій на території Донецької та Луганської областей до часу закінчення АТО. 

Офіцер нагороджений відзнакою «За відвагу та мужність», нагрудним знаком «За відзнаку в службі», медаллю «Захиснику Вітчизни», іншими численними відзнаками та нагородами волонтерів і громадських організацій.

Капітан Богдан Лащ продовжує службу в одному із підрозділів Національної поліції України, який виконує завдання в районі проведення ООС. Поряд із цим він цікавиться східними єдиноборствами, є власником чорного поясу з Айкідо.

 

Богдан Лащ
Богдан Лащ

 

Олег Зімич 

Закінчивши школу із золотою медаллю, Олег Зімич одразу вступив у три вузи на бюджетну форму навчання, однак вирішив продовжити навчання в Тернопільському державному медичному університеті. Там закінчив військову кафедру офіцерів запасу й отримав звання молодшого лейтенанта медичної служби, прийняв рішення стати військовим хірургом. 

Відтак у вересні 2013 р. продовжив навчання-інтернатуру в Українській військовій медичній академії в Києві. Олегу Зімичу було присвоєно звання лейтенанта. Менше ніж через рік розпочалась війна. Молодий лікар проходив практику на базі Головного військово-клінічного госпіталю, куди надходили бійці з опіковими пораненнями, які були отримані внаслідок підбиття бойової техніки противником. У відділенні гнійної хірургії довелось вчитись надавати допомогу пораненим із ампутованими кінцівками та опіками.

Поряд із навчанням-інтернатурою в Києві, влітку 2014 р. Олег відбув до військового навчального центру в Десні, де упродовж 14 днів українські медики переймали досвід у британців. Після цього був відряджений у Львівський військово-медичний центр Західного регіону, де продовжив здобувати теоретичний і практичний досвід.

У березні 2016 р. Олег Зімич у званні старшого лейтенанта направлений за розподілом у 30 окрему механізовану бригаду на посаду ординатора медичної роти. У пункті постійної дислокації у Новограді-Волинському лише оформив необхідні папери і одразу відбув на Яворівський полігон. 

Злагодження роботи проводилось разом із мобілізованими медиками. Перший загиблий у практиці хірурга був не на війні, а на Яворівському полігоні. Він отримав поранення в голову не сумісне із життям, помер під час транспортування.

Восени 2016 р. прямо з полігону бригада відбула у район проведення АТО. Медрота частини розташовувалась у Волновасі. Олег Зімич обійняв посаду начальника операційно-перев’язувального відділення. Лікар надавав хірургічну допомогу не лише військовим, але й цивільним у Волноваській районній лікарні.

Медрота працювала разом із бригадою підсилення із 61 мобільного військового госпіталю з Одеси. Разом з ними бригада медиків провела десятки операцій військовим і цивільним. Ураження були різних видів: осколкові, кульові у результаті снайперського вогню. Найбільшу кількість поранених доставляли з 20 до 24 год. під час відновлення обстрілів противником. Гострої потреби у медикаментах не було.

Олег Зімич відповідав за транспортування поранених від лінії зіткнення до медроти. Він рятував людей на цивільному реанімобілі «Volkswagen». Життя пораненого залежало від часу транспортування, який мав бути максимально коротким. Тому це залежало і від водія. 

Керував реанімобілем Олега Зімича мобілізований водій-далекобійник, професіонал високого класу. Він вправно керував на великій швидкості, передчасно попереджав перед крутими поворотами аби медики були готові до різких маневрів. Тому врятовані життя військових це і його безумовна заслуга. 

За пораненими виїжджали лише надійні автомобілі. Однак траплялось, що ремонт транспортних засобів доводилось здійснювати власним коштом. Варто зазначити, що на виїзд військовий медик бере не лише необхідні ліки та інструменти, але й засоби індивідуального захисту: каску, бронежилет та індивідуальну стрілецьку зброю.

Під час одного з оперативних виїздів Олегу Зімичу довелось транспортувати пораненого, якому в ногу влучив постріл від реактивної протитанкової гранати типу РПГ–18 («Муха»). Надавши допомогу, хірург доставив пораненого із нерозірваною гранатою в нозі у Волноваську лікарню. Військовий вижив. 

Указом Президента України № 161 від 13 червня 2017 р., за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку, старший лейтенант медичної служби Зімич Олег Миколайович був відзначений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Нагороду вручав особисто Президент України Петро Порошенко у Маріїнському палаці в Києві.

У червні 2017 р. 30-та бригада пішла на ротацію. Відпочинку, як такого, не було. Військові спочатку відправились на полігон поблизу Новограда-Волинського, а через два місяці на полігон 1-ої танкової бригади у Чернігівській області. 

У жовтні 30 бригада знову вибула у район проведення АТО і зайняла позиції поблизу Марʼїнки, змінивши 92 бригаду, яка пішла на ротацію. Медрота Олега Зімича розташувалась у с. Максимільянівка, що в 10 км від Марʼїнки. 

Там військові медики 30 бригади співпрацювали із Першим добровільним мобільним шпиталем ім. Миколи Пирогова. Район бойових дій 30 бригада залишила у травні 2018 р. На той час АТО вже завершилось і почалась ООС.

У серпні 2018 р. Олегу Зімичу було присвоєне звання капітана. Він продовжує рятувати людей у медичній службі Збройних Сил України, в тому числі і в районі проведення ООС. 

 

Ознайомившись із короткими біографічними довідками обох офіцерів, , простежуємо значну кількість спільних факторів у їхніх життєписах. Ніхто із чоловіків не обирав фах військового, як свою майбутню професію. Однак, здобувши вищу освіту, вони пов’язали свої життя із захистом Батьківщини. 

Фактично у один і той же час обидва стали офіцери у структурі МВС і Збройних Силах України відповідно. Попри участь у бойових діях, безпосередні загрози життю, постійні ротації у район проведення АТО, а згодом ООС, продовжують службу. 

Обидва офіцери, за відносно незначний час, проявили високий професіоналізм і мужність під час виконання своїх обов’язків, були відзначені, як профільними, так і громадськими нагородами.

У перспективі державним та неурядовим інституціям варто організувати комплекс заходів із збору свідчень учасників бойових дій на Донбасі задля створення відповідної всеукраїнської бази даних. У свою чергу це сприятиме підготовці не лише меморіальних видань, історичних праць, але й вузькопрофільних наукових досліджень військового напряму.

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39