Любешівський слід телеоператора Тараса Процюка, який 20 років тому загинув ув Іраку
-
-
>
-
>
-
>
1109
Репортер однієї з найбільших новинних агенцій світу мав родинні стосунки з Любешівщиною.
Телеоператор Варшавського бюро «Рейтер» Тарас Процюк загинув 8 квітня 2003 року в Багдаді від снаряда, що влучив у готель «Палестина». Там мешкали журналісти з багатьох країн світу, які прибули в Ірак, щоб розповісти правду про ту війну. Смерть зробила відомим на всю Україну досі відомого лише в певному колі скромного репортера. Скромного, але високомайстерного професіонала, котрий встиг до Іраку побувати з телекамерою в руках практично в усіх гарячих точках планети: знімав московські заворушення 1993 року, військові конфлікти в Карабаху, Придністров’ї, колишній Югославії, в Афганістані, на Близькому Сході і в Чечні.
Він не ганявся за славою, перебуваючи завше поза кадром, він прагнув показати те, що ми повинні були побачити. Тарас Процюк народився, як відомо, в Івано-Франківську, проте тримав постійний зв’язок з Волинським Поліссям, щобільше, Полісся, можна сказати, стало його другою домівкою, куди завше приїжджав хоч рідко, та з великим бажанням. Що ж поєднало горянина-прикарпатця з болотистим лісовим краєм?
Є на Любешівщині село Деревок. Дівчина з цього села Лідія Литвинчук із золотою медаллю закінчила місцеву школу й поїхала здобувати вищу освіту до Києва. Там і зустріла свою долю – Тараса Процюка. На весілля в Деревок, звісно, приїжджали Тарасові батьки. Про цю незвичайну для поліського села подію мені розповідав сусід її Микола Терещук.
Тарасів батько, Степан, вразив Миколу освіченістю, культурою та великим українським духом. Микола мав змогу з ним трохи поспілкуватися, бо він з дружиною Одаркою ночував у нього. Але найбільше вразив і запам’ятався деревчанину епізод під час самого весілля, коли Процюк-старший заворожив усіх гостей декламуванням поезії.
«Ви тихенько співайте, сказав сусідам по столу, а я читатиму вірші. Ми заспівали Шевченкову «Така її доля», ще якісь ліричні народні, і під цей акомпанемент з його вуст полилися пристрасні, ніжні філософські рядки Стуса, Франка, Лесі Українки, інших славетних поетів. Усі завмерли і слухали», згадував Микола Терещук.
Саме від батька перейняв Тарас український дух. Адже українцем-патріотом найперше пам’ятають його в Деревку. Проте в політичні дискусії устрявати не любив, як і не любив коментувати політичні події. Сусіди, ясна річ, вважаючи його дуже авторитетною людиною (ще б пак, побував у стількох країнах!), прохали, щоби пояснив, що діється в столиці, хто з політиків чим дише.
«Читайте газети, дивіться телебачення – і робіть свої висновки», – відповідав Тарас.
У Деревок приїжджав не часто, та кожен його приїзд ставав не тільки радістю для родини, а й подією для всього кутка. Особливо горнулася до Тараса молодь. Син Миколи Олег, наприклад, чекав гостин Процюка, як свята. «Тарас – справжній мужик!» – захоплено казав, коли мова заходила про нього.
Звістка про Тарасову смерть стала справжнім шоком для тих, хто в Деревку знав його ближче. У місцевій школі на роковини загибелі проводили вечір пам’яті. Тарасові зображення зберігаються на фото у друзів, а душа його витає над селом, яке він полюбив, знаходячи там затишок і спочинок після неспокійних репортерських буднів.
