Історія життя «трьох китів»: як сім'я енергетиків з Любешівщини працює на благо свого району

Директор Любешівської філії Віталій Боснюк хотів стати пілотом винищувача, його молодший брат, начальник виробничо-технічного відділу Юрій мріяв про роботу юриста. Але обоє стали енергетиками, про що жодного разу не пошкодували. Вибором професії завдячують насамперед батькові Володимирові, який майже чотири десятиліття пропрацював у «Волиньобленерго».

– Не було такого, щоб тато заставив чи наказав. Як сьогодні пам'ятаю вечір, коли ми з ним розмовляли про освіту, професію, – Віталій Боснюк пригадує події більш як двадцятирічної давності. – Закінчив школу я з хорошими оцінками, любив математику, фізику. Хотів вступати до Харківського авіаційного університету. Літати! Що може бути кращим? Смішно пригадувати, але  навіть молодшого на сім років брата я захотів, аби Юрієм назвали, як космонавта Гагаріна. І от якось ми з батьком довго говорили про військову галузь, про її перспективу в тодішній Україні… А це ж 1990-ті роки, коли розруху в збройних силах не бачили хіба найбільші оптимісти. Розумів, що перевага фаху енергетика на той час була очевидною. Але тоді ніч не спав, все зважував, обирав… У результаті переміг Луцький індустріальний інститут.

Про те, що з вибором професії Віталій у ту ніч не помилився, свідчить його стрімкий професійний ріст. Ще студентом почав працювати у Любешівській філії, за чотири роки став головним інженером, а через десять уже очолив колектив. Робота, як кажуть, йому пішла. Швидко вчився, переймав досвід, умів слухати і ухвалювати рішення, знаходити компроміси і визначати пріоритети. Серед авторитетних порадників завжди був батько.

– Вдома завжди обговорювали виробничі питання, – продовжує Боснюк-старший. – Куди ж він них подінешся? Коли я після роботи інженером виробничого відділу і диспетчером став заступником директора із збуту електроенергії,  втрати електроенергії були 35 відсотків! Тому всі зусилля працювали на одне: як їх зменшити. Не раз ми вдома робили різні підрахунки, аби визначити розмір технічної і комерційної складової ТВЕ. Якоюсь мірою мені пощастило, що згодом саме Віталій став головним інженером, бо він мені по-синівському не перечив, коли я вказував на великий відсоток саме технічної складової. Як вдома слухався, так і на роботі було: брався за те, аби її зменшити. Якось тепер уже директор з комерційних питань Дмитро Іванов пожартував, що Любешівська філія – єдина в Україні, де всі втрати зосереджені в одній сім'ї.

Сімейство енергетиків

Зараз важко виокремити, які саме заходи і з чиєї ініціативи були найбільш результативними, але факт є фактом: ця філія одна із перших увійшла в норматив втрат. У професійному житті пана Володимира часто неможливе ставало реальністю. Пам'ятає, коли на місці тепер затишної та доглянутої території філії було справжнє болото і доводилося класти дошки, аби пройти до виробничих приміщень. Тепер усюди краса: альтанки, бруківка, живопліт. Докорінно змінилася і збутова робота.

– Йшли ми з Володимиром Дзюбаком (екс-заступник генерального директора зі збуту), розмовляли, – пригадує чоловік. – Він каже, що от побачиш, дуже скоро усе зміниться в роботі, будуть комп'ютери, все працюватиме автоматизовано. Ну де ж я в таке повірив би років 20 тому? Посміявся й усе. А вийшло так, що згодом і самому довелося дуже швидко опановувати комп'ютерну грамоту.

У такій справі професійним досвідом уже ділилися сини Боснюка-старшого. Працювати у філію згодом прийшов і молодший із родини – Юрій. Йому вибір професії енергетика теж дався нелегко. Зізнається, що після закінчення школи мріяв бути юристом. На цей факультет вступали друзі, то й собі хотілося вчитися «за компанію». І знову авторитетне слово батька про суть та затребуваність спеціалістів технічної сфери несподівано переважило популярну на той час правознавчу науку. Єдиний із двох тогорічних любешівських медалістів Юрій Боснюк без проблем вступає до Луцького тоді вже державного технічного університету. А далі – робота інженером у виробничо-технічному відділі в управлінні і пропозиція очолити аналогічний відділ у Любешові.

У рідному селищі Юрій паралельно зосередився і на громадській роботі. Він депутат районної ради двох скликань, очолює районний осередок однієї з партій і відповідну фракцію у райраді.

Сім'я Боснюків біля місця роботи

Поза роботою усі Боснюки люблять рибалити. Часто разом виїжджають на річки та озера, яких у краї – десятки. Володимир Данилович після виходу на заслужений відпочинок купив моторний човен і цілком віддається хобі.

– Перші півроку після звільнення прокидався і в холодний піт кидало: проспав, спізнився, на роботу пора… – додає Боснюк-старший. – А потім звик. Є й інший, не менш цікавий бік життя. Але коли внук, як і я, Володимир, каже, що хоче бути енергетиком, тішуся. Отже, робота моя була недаремною.

Інженер прес-центру ПрАТ «Волиньобленерго»
Інна ПІЛЮК