Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Михайло Герець
Михайло Герець

Любешівчанин був міністром уряду УНР

15:00 10.09.2018
701

Завдяки уродженцю Люб’язя в в американських школах вивчають Голодомор

Колись моєму поколінню втовкмачували, що в СРСР найліпші умови для простих людей вибитися наверх. Але як тільки впала Берлінська стіна, зруйнувавсь і цей міф радянської пропаганди. Емігрант Михайло Герець, котрий народивсь у селі Люб’язь Любешівського району, мільйонером не став, але слави на еміграції зажив великої. Був членом уряду Української Народної Республіки в екзилі, тобто у вигнанні. Чи мріяв простий селянський хлопець, працюючи вчителем поліської школи, про високу державницьку місію в майбутньому? Навряд. Його батьки працювали на землі і дітей своїх змалку привчали до хліборобської праці.

Невтомний пропагандист і меценат усього українського


Тяжкою спочатку була емігрантська доля Герців. Адже подались у світ у сорок четвертому, залишивши в Люб’язі не тільки хату, а й усе майно. Це була втеча від ворога, який сунув зі сходу, і дуже вчасна: через годину-дві до Михайлового дядька увірвались озброєні люди й стали допитувати, у якому напрямку вирушили Герці із села. Хто були ті переслідувачі: поляки чи радянські партизани, і досі невідомо. Герці ж тоді благополучно дісталися до Польщі, там найнялися до пана, щоб заробити грошей на подальшу дорогу. Згодом гнули спини на німецького барона. Нарешті заробили достатню суму на квитки в Америку. Поселились у Каліфорнії. Там і знайшли кожен своє щастя.

Михайло здобув вищу освіту і став будівельником-проектантом мостів. Одружився на дівчині-емігрантці з Полтавщини, народив з нею двох дітей. Але Україна завжди залишалась у серці волинського поліщука, звідси й активна його діяльність в українському емігрантському рухові. Крім того, захопився вивченням історії рідної землі. Велика частка Михайла Герця є і в тому, що тема голодоморів в Україні вивчається у школах штату Нью-Йорк (з 1984 року він власноруч збирав свідчення людей, які пережили трагедію, тоді ж у Канадському дослідницькому центрі з українського голодомору, що був заснований у Торонто, змонтували документальний фільм «Жнива розпуки»).



І взагалі, Михайло – невтомний пропагандист і меценат усього українського серед американської молоді, особливо творів мистецтва. Цього не могли не помітити його земляки-американці, зокрема й тодішній президент уряду УНР в екзилі Микола Плав’юк. Як наслідок, Герцю запропонували міністерський портфель. І працював міністром він в уряді Плав’юка до проголошення незалежності України. Утім, і після цієї вікопомної події вже екс-міністр, скажімо так, поважного віку про відпочинок і не думав. Бо справжня робота з розбудови молодої суверенної держави тільки починалася.
Отже, на початку дев’яностих Михайло Герець зачастив до Києва. Мріяв переселитися в Україну назавжди, навіть квартиру купив у столиці. Але тільки відлучився за океан, як помешкання… пограбували: винесли все майно, побутову техніку.

Симпатію застав у напівзруйнованій хаті


Мешканці Любешева Ніна та Сергій Павлючики серед усієї любешівсько-люб’язької рідні Михайла Герця мали честь першими зустрітися з ним в Україні. Це було ще в далекому дев’яносто першому – під час відвідин Михайлом Києва. Вони спеціально їздили тоді в столицю, відряджені усією родиною. А в Любешів і Люб’язь уже екс-міністр Герець уперше завітав значно пізніше – 1995 року.
«Найперше дядько, приїхавши в Любешів, попросив завести його в редакцію місцевої газети, де мав розмову з журналістами. А вже тоді поїхав у Люб’язь – на малу батьківщину. Цікавився, чи є в селі церква, до якого вона патріархату належить. І дуже засмутився, коли дізнався, що до московського. Коли від’їжджав, то просив нас дізнатися, чи будуються ще де в районі українські церкви, обіцяв матеріальну допомогу таким», – розповіла Ніна Павлючик.



І обіцянку Михайло виконав: його внесок у будівництво першого на Любешівщині православного храму Київського Патріархату був вагомим, а його небайдуже ставлення до релігійних справ не випадкове: він був членом Ради митрополії УПЦ у США.
Крім церкви, його ще вразили в рідному селі скарги на безробіття та безгрошів’я селян. Він цього не міг зрозуміти: молоді, здорові люди, замість того, щоб зайнятися якоюсь справою, п’ють горілку і чекають манни небесної. «Треба боротися за своє благополуччя. Ми пішли у світ з порожніми кишенями і добилися свого становища тяжкою працею»,– казав із прикрістю.
«Зацікавив дядька також міст через Прип’ять. Він пройшовся по ньому, довго розглядав конструкцію і нарешті задоволено похитав головою: мовляв, правильно збудований», – додав Сергій Павлючик.
Усього добу тоді гостював Михайло Герець у рідних краях. Але через рік приїхав знову – вже із сином Юрієм. У Люб’язі відвідав свою колишню симпатію. Замість вродливої дівки, зрозуміло, застав стареньку бабцю – недужу й самотню, котра мешкала в напівзруйнованій, з вибитими шибками хатинці, нікому не потрібна…

Зустріч дуже зворушила Михайла. Просив Павлючиків допомогти нещасній, хоча б житло підремонтувати. Прохання дядькове виконали: вікна засклили, підлогу підлатали, стіни побілили. На жаль, невдовзі та бабця померла…

Омелян Кононець

Коментарі
20 листопада
Сьогодні
Вчора
18.11.2018
17.11.2018
16.11.2018
15.11.2018
14.11.2018
13.11.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин