Як правильно писати: «ЛюбешОва» чи таки «ЛюбешЕва»?
-
-
>
-
>
-
>
8423
Відмінювання топоніма Любешів за нормами українського правопису.
Як помітили читачі нашого сайту, віднедавна ми пишемо «ЛюбешЕва», а не «ЛюбешОва», як писали раніше та як досі пишуть у регіональних та місцевих ЗМІ. Але це не помилка, на яку нам інколи вказують і навіть лають у коментарях, вимагаючи виправити, а правописна НОРМА. Хоч як таке написання не ріже комусь зір і слух, але саме так потрібно писати назву нашого селища в непрямих відмінках. Саме з «е», а не з «о» чергується в таких випадках звук «і» в суфіксі -ів.
Зрозуміло, що просто так, бо комусь захотілося «випендритися», змінювати звичне (на Любешівщині) написання топоніму ми не взялися б. Та спочатку спробуймо відповісти на запитання, чому вимовляють і, на жаль, пишуть любешівці ЛюбешОва, ЛюбешОву і т.п. ? Ну, вимовляють – то таке: усна й писемна форми української мови тотожними ніколи не були. Але чому пишуть ЛюбешОва? За яким правилом? Згідно з якою нормою правопису? На це жоден дописувач, що відстоював літеру «О», так і не спромігся сказати. Головним доказом було «бо так говорять люди», інший коментатор стверджував, що таке написання (через «о») схвалює один професор університету, інший наполегливо радив мені подивитися, як відмінюються топоніми Львів або Немирів. Але жодного правила правопису чи обґрунтованої аналогії так і не навів.
Аби з усім розібратися й не бути голослівним, як мої опоненти, пропоную спочатку дослідити походження назви «Любешів» та знайти подібні випадки, які ставлять її в певний аналогічний ряд.
Отже, мало в кого виникне сумнів, що назва «Любешів» утворилася від імені Любеш (Любаш) додаванням до основи суфікса –ів. Так творяться присвійні прикметники, що відповідають на питання чий (коваль – ковалів, паламар – паламарів, Іван – Іванів, Пилип – Пилипів, Лукаш – Лукашів тощо). Власне, Любешів(Любашів) і є тим прикметником, що перетворився в іменника (у словотворі такий спосіб називається субстантивацією): чий хутір (двір, випас, колодязь) – Любашів (Любешів).
Шукаємо подібні випадки творення назв населених пунктів од власних імен в Україні: Кий – Київ, Лев – Львів, Левко – Левків, Гриць – Гриців тощо.
Як же відмінюються вищеназвані субстантивовані іменники-назви міст? Візьмемо для прикладу назви, які ні в кого не викличуть сумнівів, тобто назви двох українських столиць – адміністративної та культурної. Отже, Київ – Києва – Києву, Львів – Львова – Львову. Як бачимо, у непрямих відмінках на місці «і»(ї) з’являється в першому випадку «е»(є), а в другому – «о». Що це чергування, зрозуміло, але чому різне? Чому потрібно писати й вимовляти, ясна річ, саме так, а не, скажімо, Київа чи Кийова, Львіва чи Львева? А тому що існує правило про чергування І(Ї)-О-Е(Є) при відмінюванні присвійних прикметників, яке потрібно застосовувати і до субстантивованих іменників. Яке і застосовують, відмінюючи і «Київ», і «Львів», й інші подібні назви, у тому числі і Любешів. А правило каже так: якщо присвійний прикметник утворився від іменника твердої групи, суфікс –ІВ чергується з суфіксом –ОВ, якщо від м’якої чи мішаної, то суфікс –ІВ чергується з суфіксом –ЕВ(ЄВ).
Ніякої складності, просто і зрозуміло, якщо, звичайно, знати групи іменників (матеріал, здається, шостого класу). Кий – м’яка група – значить Києва, Львів – тверда, отже Львова і т.д. До якої групи належить іменник Любаш(Любеш), пропоную визначити самим і провідміняти згідно з правилом чергування.
Омелян Кононець
