Віддав сили та здоров’я за добробут любешівців

Минає 40 скорботних днів, як невблаганна смерть забрала на 69 році життя колишнього очільника Любешівської селищної ради Петра Хомича.

Петро Трохимович із самого початку своєї трудової кар’єри був людиною енергійною, принциповою, працьовитою, творчою, незалежною. Все життя він «горів», «палив» себе на роботі в СПТУ, в дирекції кіномережі, у селищній раді.

Очоливши селищну раду, зіткнувся зі зловживаннями, корупцією, незаконними оборудками, через що мусив і сам долучатися до судових справ. Зрозумів, що без знання законів може і «загриміти». Тож терміново взявся студіювати кримінальний кодекс, законодавство України. Згодом казав, що коли б досконало їх не знав, то посадили б. Адже судові справи мав не тільки з очільниками району, прокуратурою, міліцією, службою безпеки, а й зі столичною мафією, високопосадовцями з Києва. Адже без їхнього «кришування» у районі не здійснили б такої великомасштабної афери, як продаж «безгосподарських»  газових труб великого діаметру, завезених особисто тодішнім першим секретарем Любешівського РК КПУ Павлюком. Скільки сил, нервів, здоров’я затратив Петро Трохимович, борючись із такою оборудкою, відомо лише йому було.

Далебі, не перебільшу, якщо скажу, що не тільки здоров’ям, а і своїм життям ризикував Петро Трохимович, коли викривав на теренах селищної ради три незаконні «нафтопереробні заводи»: «Аргос», «Ламу» і «Фраголу». Викрив, довів до суду, але справу, на жаль, закрили, борги заводів перед селищем списали.

Любешівці пам’ятають, як у районі взялися закривати дитячі садки. У селах закрили, а в райцентрі в нелегкій боротьбі Петро Трохимович відстояв їх функціонування. Згодом там проводилися євроремонти, встановлювались економні котли, за якими він сам їздив у Прибалтику. Мабуть,  Любешів був тоді чи не єдиним райцентром в області, де не закрився жоден дошкільний заклад.

Усіх добрих справ, зроблених Петром Трохимовичем для жителів селищної ради, не перерахувати. Назву найвагоміші: будівництво дамби, завдяки якій частина Любешева (район «Жабокряки») тепер захищена від підтоплення, облаштування селищного пляжу, ремонт підвісного моста, дамби до Заріки.  У цьому ж селі був збудований фельдшерсько-акушерський пункт європейського зразка, з європейським облаштуванням. Він був одним з найкращих в області. У Заріці та Рудці провели вуличне освітлення, у Рудці відновили, відремонтували  ФАП, клуб, упорядковали кладовище. Розширели,огородили, розчистили і любешівське кладовище, огородили парк.

За керівництва Петра Трохимовича була добудована селищна рада, зроблений у ній євроремонт. А ще ж до невпізнання була розбудована комунальна служба, яка поповнилася спецтехнікою, сміттєвими контейнерами європейських зразків, був розширений штат працівників підприємства.

А який спротив голові був з боку його недругів при облаштуванні рину?! Особливо будівництва ряду магазинів по Брестській. «Якщо там будувати магазини, то де паркуватимуть автомобілі?» – нарікали. Петро Трохимович возив депутатів у міста, де такі ряди вже були збудовані, доводив, що завдяки будівництву магазинів працевлаштуються в них близько тридцяти людей. Свого домігся. Десятки людей працевлаштовані, тисячі мають комфорт у придбанні товарів.

А скільки зусиль, акторства, та і, даруйте, коштів докладав Петро Трохимович, аби переконати Київ, що Любешів найбільше потерпів від стихії? Тож кошти на допомогу потерпілим тоді виділили за максимумом. А ще ж було «вибивання» грошей на різні ремонти, асфальтування вулиць. Пам’ятаю, як в обласному бюджеті віднайшлись якісь зайві кошти. Їх узялись ділити на всіх. Але в інших райцентрах не було проектів, кошторисів на ці роботи, на асфальтування вулиць. У Любешеві ж документи були.

Чимало зусиль доклав Петро Трохимович, аби розширити територію селища, дати посели забудовникам за рахунок земель двох сусідніх сільських рад. Не просто все було, але розширив. У планах Петра Трохимовича був запланований ремонт, тверде покриття решти вулиць Любешева. На новобудовах теж.

Петро Трохимович контролював особисто всі роботи, аж до ремонту якогось під’їзду. Можливо, тому і передчасно згорів.

А для тих, хто звинувачував, звинувачує і нині Петра Трохимовича в зловживанні владою, порушенні законів, нагадаю, що він «воював», судився, відсуджував справи і в прокурорів, і в начальників міліції, і в райдержадміністрації, і в служби безпеки, і в окремих суддів. Хай би вони всі гуртом і «сплели» йому «постоли»: викрили й засудили. Але цього чомусь не трапилось.

Написав ці спогади не тому, що чимось зобов’язаний покійному колишньому селищному голові, а лише констатував факти.

Нехай же йому любешівська земля, в яку вклав багато праці, сил і здоров’я, буде пухом.

Валентин ПОЛІЩУК, депутат Любешівської селищної ради  двох скликань