«Ми зробили успішний старт громади. І мені за це не соромно», – Олег Кух
Із селищним головою спілкуємося в його кабінеті, де мимоволі увага фокусується на нових стендах-картосхемах території Любешівської ОТГ та її 37 населених пунктів. Говоримо про першу, до того ж неповну, каденцію Олега Івановича на посаді селищного голови, яка невдовзі завершується, про те, якими були перші кроки як самої ОТГ, так і її очільника. Двогодинну розмову час від часу переривають чи то дзвінки від керівників організацій-установ або пересічних мешканців громади, чи необхідність терміново підписати певні документи. Така вона, рутинна робота керівника однієї з найбільших об’єднаних громад: не обмежена часовими рамками, вихідними, із непередбачуваними моментами та численними зверненнями.
– Олеже Івановичу, ці три роки з часу створення Любешівської ОТГ були особливими не лише особисто для Вас, а й загалом для нашого краю. Адже Ви стали, так би мовити, першопрохідцем – на теренах Любешівщини створювали ОТГ. Із яким настроєм нині пригадуєте перші кроки на цій посаді?
– Старт, тобто перші дні роботи були дуже впевненими. Я був переконаний: знаю, що має відбуватися, як усе робити. Бо ж до того працював три роки головою райдержадміністрації. А далі… Почалася практична проблематика. Ми зрозуміли, що в сільських радах не проведена інвентаризація, не підготовлена документація для передачі, кадрові питання постали надзвичайно гостро, бо ж не було механізму переведення людей із державних органів влади до органів місцевого самоврядування. А тут ще ж на носі – 25 грудня. У стислі строки треба прийняти бюджет. Так, теоретично тоді підставляли плече всі: і в області, і в районі. Але виникло багато практичних запитань, на які ніде не могли дати відповіді. Та й загалом, вважаю, для об’єктивного аналізу результатів діяльності на посаді селищного голови, то три роки – це дуже малий період. Та ще й, якщо врахувати, що ми починали з нуля. Лишень пів року «ліпили» модель управління.
– Як кажуть, один у полі - не воїн. Ви довго формували свою команду. Вважаєте, вдалося підібрати кадри, аби запрацювати як єдиний механізм?
– Упевнений, що так. Команда у нас хороша. Кадрова політика базувалася на підборі фахівців із досвідом. Тобто брали людей, котрі переважно вже працювали у виконавчих структурах. Загалом же я – категоричний противник політизації кадрових питань. Для мене головне - аби людина була хорошим спеціалістом.
– А чию ще підтримку відчували на зорі своєї діяльності і хто підтримує нині?
– Однозначно – депутатський корпус. Із самого початку він працював як злагоджений механізм. Відчувалося: всі прийшли працювати, а не показувати свої амбіції. Не впоралися би на початку без консультацій та підтримки представника Асоціації міст України Василя Грома, Центру розвитку місцевого самоврядування на чолі з Анатолієм Пархом’юком, тодішнього керівництва ОДА. Особливо вдячний Ользі Мартинчук – нашому фінансисту, котра разом із ще кількома бухгалтерами провела колосальну роботу з підготовки першого бюджету ОТГ. На початку діяльності також відчував підтримку і районної влади. Ми знайшли порозуміння із нашою народною депутаткою Іриною Констанкевич, її командою та депутатом обласної ради Миколою Бущуком. І тоді я зрозумів, що значить справжня підтримка народного депутата. Маю на увазі і формування пропозицій по соцеконому, і загалом щодо вирішення будь-яких питань громади. Микола Васильович завжди, коли їде на сесію облради чи комісію, уточняє, що для нас важливо. У свою чергу, ми намагаємося підтримати його ідеї із розвитку спорту, поповнення фонду бібліотек, придбання обладнання для шкільних майстерень. Просто не маємо права не долучатися до таких хороших справ.
–Якщо визначити 5 топ завдань, які, на Вашу думку, вдалося реалізувати Вам як селищному голові, що це буде?
– Тут багато що можна називати. Але відмічу, мабуть, стратегічні питання. Найперше - запуск механізму роботи селищної роботи в новому форматі прямих міжбюджетних відносин. На сьогодні він ефективно працює. Тобто ми зробили успішний старт громади. І мені за це не соромно. Адже нині до нас ідуть, про нас пишуть, ми на слуху, у рейтингах на досить хороших позиціях. Друге – розробка Стратегії розвитку Любешівської ОТГ. Можливо, хтось скептично до цього ставиться. Але, вважаю, саме так можна забезпечити сталий розвиток. Ми систематизували черговість пріоритетів. І над цим працювало більше 60 осіб. Тобто враховувалися різні пропозиції. Нині Стратегію вважаю головним документом, у який наполегливо прошу заглядати керівників підрозділів ОТГ. Ці два роки ми вдало реалізовували інфраструктурні проєкти. Наприклад, у 2019-му тричі це робили: погоджували проєкти, проводили аукціони, отримували економію і знову подавали готові проєкти.
Однозначно виокремлю медицину. Так, коли перетворювали Центр первинної медико-санітарної допомоги у комунальне некомерційне підприємство, були певні перестороги. Але ми швидко зрозуміли всі переваги медреформи. І тепер ми єдина на Волині громада, де цьогоріч з’явиться відразу п’ять нових сільських амбулаторій: дві повністю збудовані за рахунок державної субвенції на розвиток сільської медицини, три реконструйовані за кошти Світового банку. Але у кожному об’єкті є співфінансування селищної ради. Недаремно ж 2019-ий ми назвали роком сільської медицини.
Ще до досягнень віднесу будівництво доріг. Як би не критикували дорогу до Судча, я радію, що вона відремонтована. Адже ще всі пам’ятають, якою вона була. Крім того, побудовані чудові дороги до Деревка, Цира, у Зарудчі.
– А як на рахунок того, що ще не реалізовано?
–У нас були напрацювання з Іриною Констанкевич, Миколою Бущуком по соцеконому. Планували цьогоріч за ті кошти закрити питання заміни вікон та дверей в усіх закладах дошкільної освіти. Але через карантин грошей не отримали. Погоджуюся: COVID-19 вніс свої корективи. Але ж якщо говорити про дороги, то ніби на їхнє будівництво та ремонт були спрямовані неабиякі кошти, навіть так звані карантинні. І що ж маємо у нас? Ми були впевнені, що пройде капітальний ремонт відрізку від Т-03-08 до Бихова і по самому селу, бо ж зроблено дефектний акт, включено її ремонт у відповідну обласну програму на 2020 рік. Або ж продовжать Цир-Лахвичі чи Любешів-Зарудчі по вулиці Пушкіна. Але нічого немає. Чому? Бо невідомо, що планують наверху. Створюють нові державні підприємства, для них передають дороги. Відповідно, затягуються тендери і ремонтні роботи.
Дуже шкода, що ми не збудували ЦНАП. А ще ж на початку, у 2017 році, мали чудову можливість «заскочити» в останній рік реалізації шведського проєкту і створити сучасний Центр надання адміністративних послуг. Але районна рада нам тоді відмовила у передачі приміщення державної районної аптеки №33, яке можна було за кошти Євросоюзу реконструювати під сучасний ЦНАП. Цьогоріч же планували це будівництво за рахунок коштів інфраструктурної субвенції. Однак її відмінили знову ж таки у зв’язку з COVID-19.
– А це питання нині особливо, як на мене, актуальне. Адже невдовзі Любешівський район ліквідують. Людей запевняють, що для них це не принесе жодного дискомфорту. Адже послуги надаватимуться у громаді, у ЦНАПі. А в нас його немає…
- Він є. Але не таким, як має бути. І над вирішенням цього питання ми, звісно, працюємо. Та однозначно запевняю: послуги надаватимуться на місці, у нас. Тобто те, що людям доведеться їхати до районного центру, аби отримати якусь там довідку, - міф! Проблему бачу в іншому. Незабаром оберуть нові районні ради, а досі не визначено чітко розподіл повноважень, тобто що буде в компетенції району, а що – в ОТГ. Тут, вважаю, головне, аби держава не зупиняла децентралізаційні процеси. І щоб децентралізація була насамперед фінансовою. Хіба ж її такою нині можна назвати, якщо практично всі субвенційні кошти регулюються виключно урядовими постановами та порядками їх використання? Мовляв, ви звертайтесь, а ми подивимося, чи воно підійде. Дайте гроші на місця, де найкраще видно, що саме потрібно людям.
– Повернімося до теми доріг. Нещодавно на сторінках районного тижневика була інформація про проведення такого довгоочікуваного ремонту дороги до Березної Волі. Виявляється, далеко не всі задоволені, кажуть, ямки не ліквідовані.
–Там відбувся поточний ремонт, а не капітальний. Тому, звісно, не можна говорити про те, що дорога буде новою. Але роботи на ній продовжуватимуться. Спілкувався неодноразово з її власниками та балансоутримувачами. Наполягаю на проведенні подальшого ремонту цієї дороги. І мене запевнили, що ямковість, яка ще залишилася, буде ліквідована за рахунок експлуатаційного утримання доріг місцевого значення. Нині тривають тендерні процедури. Як тільки визначиться переможець, мають розпочатися ремонтні роботи.
– А як щодо будівництва нової школи у Любешові? Прослідковувалася інформація, ніби вся проблема у тому, аби селищна рада виділила земельну ділянку для цього об’єкта...
– Не погоджуюся. Проблема серйозна і не сьогодні виникла. Про це ми почали говорити ще років п’ять тому. Є одна із пропозицій до розгляду, яка, думаю, має право на життя. Щоб розвантажити школу й організувати однозмінне навчання, необхідно ще 12-16 класних кімнат. У нас є приміщення гуртожитку коледжу ЛНТУ. Його частину можна взяти в оренду або взагалі передати у комунальну власність за погодженням із фондом Держмайна. Але коли ми могли розвивати цю тему, стався обвал стіни навчального корпусу. Він усе зупинив. Однак разом із тим дав розуміння, що далі можна говорити про таку перспективу. Адже сьогодні стоїть порожній навчальний корпус, і це не призвело до зменшення кількості учнів, студентів, педагогів, груп. Тому, переконаний, корпус терміново треба відновити, розвантажити гуртожиток, і тоді можна розглядати таку ідею. Це в рази дешевше і швидше.
Щодо будівництва нової школи, то так, є земельна ділянка, котра ще колись планувалася під навчальний заклад. Вона знаходиться біля в’язівненського перехрестя. Але тут є декілька нюансів. Нині звучать запевнення, що будівництво можливе у 2021 році. Обома руками - за. Але знаю процедуру підготовки документів, без яких гроші не надійдуть. Спеціалісти подали мені чіткий алгоритм підготовки необхідної документації. «На все про все» мінімум 20 місяців та 800 тис. грн на одну лише документацію. Тобто у 2021 році апріорі нереально навіть розпочати реалізувати проєкт.
– Олеже Івановичу, повернімося до глобальніших питань. Як очільник однієї з найбільших ОТГ в Україні, у чому вважаєте прерогативи та, навпаки, мінуси великої громади?
– Переконаний: велика ОТГ – це ефективно. Так, нам багато хто закидає, що маємо великі видатки на органи управління. Але ж у нас і велика територія. Наша модель управління складається із чотирьох юридичних осіб. У нас функціонує 25 шкіл та 2 філії, 21 дитячий садочок + 7 короткотривалих, 26 клубних установ, 25 бібліотек, 27 ФАПів, 6 амбулаторій. Та й коли ми формували структуру, у чому нам допомагали дорадчі органи, у нас були певні домовленості із районним керівництвом. Наприклад, я не міг навіть уявити, що районна рада не передасть нам лікарню. Більше того, розумно й ефективно було би передати нам в оперативне управління усі заклади освіти, культури, які не входять в ОТГ, як це зробили з первинкою. Але цього не сталося. А загалом вважаю, що третя частина громад Волинської області протягом найближчих 4-5 років перестане існувати. Вони добровільно попросяться до інших, щоб укрупнитися. Переконаний: найзручніше було би, якби весь район увійшов в ОТГ. Тоді й нині, при укрупнені районів, не виникало би жодних нюансів. Просто змінився б сам формат, назва.
– Не секрет, що у владу Ви прийшли, так би мовити, із народу. Адже були призначені головою райдержадміністрації у переломний 2014-ий. Тобто були новою людиною. І все ж Ви швидко увійшли в колію та нині визнані одним із найперспективніших і найпрогресивніших голів ОТГ. Як Вам це вдалося?
–Так, на посаду селищного голови я прийшов після трирічної роботи очільником райдержадміністрації. А це непростий період: в Україні розпочалася війна, була економічна криза, порожні бюджети. Та навіть маючи вже неабиякий управлінський досвід, скажу: було нелегко. Довелося проводити довгі вечори над вивченням усього нового, штудіювати бюджетне законодавство. Але поставив собі за мету, що маю осягнути, вникнути у справу. І наполегливими зусиллями її досягав. Маю звичку чути вузькопрофільних спеціалістів, експертів і прислухатися до їхніх висновків, аналізувати все і тільки після цього приймати рішення. Як показала практика, по-іншому й бути не може. Ну, і, звісно, досвід дає своє: я знаю, що треба робити далі, маю чітке визначення пріоритетів та розуміння того, в якому напрямку потрібно рухатися, аби досягти сталого розвитку нашої громади. Єдине, до чого за ці роки так і не звик, - до публічності. Хоча це теж є невід’ємною складовою роботи.
Розмовляла Оксана КНИШ.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром