За те, що був із Чорноморцем, любешівчанин потрапив ледве не на Біле море

06 Лютого 2021, 16:03
Платон Кравчик 3680
Платон Кравчик

У березні 1953 року, невзабарі після смерті Сталіна, його поплічник по кривавих справах, нарком-міністр внутрішніх справ Лаврентій Берія підписав досить несподіваний, але, як там не було, перший документ, із якого розпочалася ліквідація людиновбивчої «імперії в імперії»  – так званих виправно-трудових таборів, відомих ще під назвою «гулаги». Це був лист до президії ЦК КПРС із вимогою амністувати, так би мовити, «незначних», а то і «сумнівних» «ворогів народу». Як не дивно, але внаслідок цього вже наступного дня амністували близько одного мільйона в’язнів, переважно вагітних жінок, жінок із немовлятами та неповнолітніх. Чому вчорашній кат раптом заопікувався долею своїх жертв, спробую дати відповідь нижче. А поки що перенесімось уявою в той далекий п’ятдесят третій – на крайню Північ колишнього СРСР, в один з найбільших і найстрашніших «гулагів» – місто Воркуту.

Там уже десятий рік довбав під землею вугілля для ненаситного Червоного Монстра  юнак із села Деревок Любешівського району Платон Кравчик, відбуваючи покарання за те, що народився українцем і хотів ним бути.

Читайте також: На Іллю Деревок став пеклом

ПІЛОТКА ІЗ ЗОЛОТИМ ТРИЗУБОМ

Хлопець зростав у бідній багатодітній родині, ще змалку зазнав, по чім ківш лиха, заробляючи на шматок хліба в наймах. Тому не по літах дорослішав, і вже років у чотирнадцять був досить самостійний, розважливий і політично «підкований». А ще неабияку роль у його становленні як українського патріота відіграв сестрин чоловік, старшина  УПА, який навідувався з лісу до рідні й розповідав хлопцеві про Україну та боротьбу українців за свободу. Платон заздрісно дивився на його новеньку форму з відзнаками старшини УПА, а надто сподобався підліткові головний убір – пілотка із золотим тризубом. Не витримав спокуси – замовив у сільського кравця таку і собі, а тризуба сам вирізав із консервної бляшанки. Але коли з гордістю одягнув обновку й пройшовся селом, мати з плачем стала дорікати, передчуваючи біду. Розлучатися з улюбленою пілоткою Платон не захотів, отож слалася перед ним одна дорога – в УПА.

Волинські повстанці
Волинські повстанці

 

Чота Чорноморця (колишнього старшого лейтенанта Червоної армії), у якій воював Платон, рейдувала з боями в лісах Волинської та Ровенської областей. Нелегкими були дороги українських повстанців. Озброєні до зубів вороги чатували на кожному кроці: у великих населених пунктах – фашисти, у лісах – червоні партизани. Та хлопці були не з полохливих й рідко коли уникали боїв – і тоді окупанти начувались. А то і самі розробляли плани наступальних операцій, в наслідок однієї з яких  визволили від німців місто Камінь-Каширський. Щоправда,  згодом під натиском партизанів зі з'єднання Федорова  змушені були його залишити.

ПЛАНШЕТКА ВАТУТІНА

Навесні 1944  року «чорноморці» опинилися в запіллі радянського війська, яке прийшло в Україну на зміну гітлерівським ордам. Саме з радянськими солдатами і відбувся останній бій, у якому взяв участь Платон. Поблизу Рокитного їхня чота потрапила в оточення. Пробивалися з боєм. Завдяки умілому командуванню Чорноморця, вдалося прорвати вороже кільце з мінімальними втратами (лише один стрілець з тридцяти загинув), а от ворогів полягло дуже багато. Відходячи вглиб лісу, повстанці натрапили на мертвого радянського офіцера, біля якого лежала планшетка. Хтось із вояків підхопив її, і, коли на привалі ознайомилися з її вмістом, виявилося, що то були документи, які належали…генералові Ватутіну.

Звісно, мертвий офіцер не міг бути знаменитим радянським полководцем (тяжкопоранений, Ватутін помер у Києві). Може, хіба його ад’ютант чи хтось зі штабу?  І це, і те, чому планшетка Ватутіна опинилася в лісі під Рокитним, залишається і досі загадкою.

З кожним днем становище повстанців ускладнювалося. Великі загони вони змушені були розформувати й розсіюватися по теренах невеличкими групками. Енкаведисти прочісували ліси, чатували в засідках, знаходились і посіпаки серед населення. Хтось доніс «органам», що бачив «бандеру» Кравчика  біля Деревка. Почалося тоді і за ним полювання. А наприкінці травня таки втрапив у засідку.

АМНІСТІЯ, ТА НЕ ДЛЯ ВСІХ

Судили Платона в Луцьку. Дали десять років, а на доважок – ще п’ять років «поразки в правах». Заслали у Воркуту – на шахти…

Типовий табір у Воркуті
Типовий табір у Воркуті

 

Про амністію в березні 1953 року й узагалі про «милосердні» заходи свого тюремника в маршальських погонах ні Платон, ні інші зеки, звичайно, не знали. Зате духом тієї весни помітно піднеслися, дізнавшись про смерть Сталіна. Їх тоді вишикували й повідомили «сумну» звістку. Потому нашили на куртки номери справ на шматках матерії. Але носили недовго – незабаром наказали зірвати. Зеки обурювалися: дайте натішитися. Щось таки мусить статися – жевріла надія в їхніх серцях. Більш нетерплячі й палкі гуртувалися, висловлювали відверту непокору адміністрації, вимагали поліпшення умов, то тут, то там вибухали страйки і повстання.

«Бастувала тоді і сусідня шахта, а наша утрималася. Вирішили почекати. Сподівалися, що зі смертю Сталіна зміниться і ставлення до нас. Ніби і змінилося спочатку, стали трохи краще годувати: у їдальні хліб клали на столи нарізаним – вистачало всім. Але коли зняли Маленкова, зник зі столів і хліб», – розповідав Платон Кравчик.

В'язні воркутинського табору
В'язні воркутинського табору

 

Навіщо ті номери їм нашивали? Очевидно, і це був один із наказів Берії в плані амністійних заходів і поступової ліквідації ГУЛАГу. Чому ж усе-таки Лаврентій став могильником справи, яку вірно й успішно на догоду своєму кровожерливому босу плекав понад десять років?

А заходи ті справді були рішучі: ще 12 березня він наказав припинити роботи на сумнівних та економічно невигідних проєктах (на кшталт каналу Волга–Урал чи «дорога смерті» – прокладання в болотяній тундрі залізниці від Ігарки до Салехарда), далі був відомий лист до президії, а четвертого квітня наказав припинити слідство в так званій «справі лікарів» (антисемітська хвиля репресій, започаткована Сталіним).

Є відомості, що саме Берія заборонив і тортури в таборах і в’язницях. У планах його також була ліквідація усієї системи примусової праці на підставі економічної безперспективності. Не минуло сфер його інтересів і дуже важливе для союзних республік «національне питання»: збирався загальмувати русифікацію і совєтизацію Прибалтики, Східної Німеччини та …Західної України.

Але досить гадати і мріяти, що ще «зробив би» Берія, на омріяному посту генсека, задля чого і почав творити із себе ліберала. Завадили його вчорашні друзі-соратники: Жуков, Маленков, Хрущов, які злякалися наслідків такої політики, передусім, майбутньої «популярності» Лаврентія. Берію таємно арештували й засудили в грудні 1953 до страти, приписавши йому всі злочини й прорахунки, до яких і самі були причетні не менше. Так замість спадкоємця Сталіна і довгоочікуваного реформатора він став банальним цапом-відбувайлом. А, крім вагітних жінок і кримінальних злочинців, амністії десяткам мільйонів радянських каторжників довелося чекати ще три роки. Як і Платону Кравчику: він відбув не тільки весь строк, а ще й додаткові два роки – за те що побив десятника, який змушував до махінації з виробітком вугілля. Чого-чого, а на казенний дім тоді чужих років не шкодували.

Очільник Волинського братства вояків ОУН-УПА Василь Кушнір і Платон Кравчик
Очільник Волинського братства вояків ОУН-УПА Василь Кушнір і Платон Кравчик

 

Героя цієї розповіді, який боровся зі зброєю в руках за волю України, вже нема на цьому світі. Але він таки дожив до тієї вікопомної події, коли в Києві проголосили Незалежність. Зустрів цю новину в рідному Деревку, куди повернувся після заслання та був реабілітований. Не забуваймо таких, як він, хто клав на вівтар боротьби за визволення рідної  землі найкращі свої роки та життя. 

Микола ШМИГІН

Читайте також: Через нерозділене кохання зв'язковій УПА з Любешівщини відрізали груди

 

Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024