Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Галина та Павло Будьки
Галина та Павло Будьки

Подружжя старожилів із В’язівного вирощує найсмачніші в селі помідори

13:47 10.06.2019
514

Подружжя прожило разом уже понад шість десятків років і ще досі господарює на своєму обійсті.

Два роки тому Галина та Павло Будьки із села В’язівне відзначили 60-річчя свого шлюбу. У такому поважному віці діда з бабою природніше побачити дрімаючими на лавочці, як пригріє весняне сонечко. Проте кореспондент «Вісник+К» зустрів їх за роботою: штовхали подвір’ям наповнену землею тачку.

Господиня пояснила, що якраз теплицю до посіву готують, і показала рукою на город, де матово біліла вкрита целофановою плівкою невеличка типова споруда.

«Як замолоду захопилася помідорами, то й досі не можу без них. Хоч і важко вже, але якось даємо раду. Про помідори перечитала чимало спеціальної літератури, насіння навіть виписувала з Прибалтики, і воно добре прижилося в нашому краї. «Хімії» ніякої не використовую, а для підживлення роблю спеціальний розчин з курячого посліду, коров’яку та попелу»,– розповідає Галина Будько.

У В’язівному кажуть, що помідори в Будьків чи не найсмачніші в селі. Бо вкладають у теплицю не лише свої невтомні руки, а й душі.

Та не самими домашніми турботами, пише «Вісник+К», живе шановане в селі подружжя. Коли споруджували у В’язівному храм, то Павло Григорович, попри поважний вік, був найактивнішим його будівничим: і план будівлі накреслив, і стіни зводив, і вікна-двері майстрував. Не дивно, адже чоловік технікум за спеціальністю «Столярно-меблеве виробництво» у Житомирі закінчив. Відтак за своє довге трудове життя попрацював на посадах, пов’язаних з будівництвом. Керував людьми, але і про столярство не забував. Отож односельці шанують його не тільки як мудрого і справедливого керівника, а й чудового майстра виробів із дерева.

Від діда-прадіда передавалося це ремесло в родині Будьків, от і Павло Григорович перейняв його від свого батька, зростаючи поміж різноманітними верстатами для обробки деревини та стружками, що пахнули ароматами лісу. І тепер у В’язівному, мабуть, нема двору, де б не було речей, зроблених його руками.

Якщо Павло Григорович корінний в’язівнець, то його вірна й нерозлучна ось уже сьомий десяток літ половинка родом з Поділля. Прислали Галину Сергіївну на Любешівщину в п’ятдесятих роках минулого століття після мед­училища. Згадує, як страшно було їй, юній дівчині, наляканій «бандерами», сюди їхати. Думала, відбуде «заслання», і повернеться додому. Але у В’язівному, де її призначили працювати фельдшеркою, замість «бандери» її серце вразив парубок Павло. Так і зосталася тут, на Поліссі, на все життя.

Ігор СЛАВИЧ

Коментарі

Галина.

16:13 10.06.2019

Молодці.Дай Вам Бог здоров я на довгі роки!

16 червня
Вчора
14.06.2019
13.06.2019
12.06.2019
11.06.2019
10.06.2019
09.06.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин