Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Поліклінічне відділення Любешівської ЦРЛ
Поліклінічне відділення Любешівської ЦРЛ

Любешівським «райздравом» керував у свій час…лікар-самозванець

14:00 12.06.2019
2825

Кілька зауважень та доповнень до розділу про районну медицину в книжці «Любешівщина: з глибини століть – у майбуття»

ЗА ПОЛЬЩІ ПРО МЕДИЦИНУ КРАЮ НЕ ДБАЛИ, АЛЕ НОВІ ОКУПАНТИ ЛИШЕ ПРИКРИВАЛИСЯ ГАРНИМИ СЛОВАМИ

Польська окупаційна влада залишила для радянських окупантів Любешівський район із нульовим рівнем медицини. Була одна аптека, був якийсь лікар. Хворих човнами возили в Пінськ. По дорозі, тобто по річці, іноді хворі і помирали. Від апендициту, який називали «завій», теж. Але якщо бути об’єктивним, то слід сказати, що польська влада коли й обкладала селян якимись незначними поставками зерна, то враховувала і кількість землі в селянина, її родючість. Скажімо, село Люб’язь із піщаними нивками стараннями Петра Вабіщевича було звільнене від поставок. А ще польська влада шанувала господарів-«рольників», заохочувала кращих з них преміями. У Любешеві таким був Василь Русило.

І все ж особливих коштів на науку, медицину поляки не виділяли. Для «панів» теж. Інша річ – московські «визволителі». Ці забрали в селян землю, кращі будівлі, худобу, реманент. Загнали селян у колгоспи працювати за грами зерна, а на суботниках зовсім безплатно. «Робітничо-селянська» влада обклала безземельних селян здачею м’яса, молока, масла, яєць, шкір забитих тварин, вовни, попелу. А ще ж були різні «позики», парубки платили «холостяцьке», бездітні дівчата – «бездітне». Навіть кожне деревце в саду було обкладене податком.

Ось за таких обставин комуністична влада (віддаймо все-таки їй належне в цьому плані) відкривала лікарні, фельдшерські пункти, школи, клуби. Не була винятком і Любешівщина.


ІСТОРІЮ МЕДИЦИНИ ЛЮБЕШІВЩИНИ ПИСАВ НА ЗАМОВЛЕННЯ ГОЛОВНОГО ЛІКАРЯ

Коротку розповідь у стилі соціалістичного реалізму про районну медицину охочі можуть прочитати в книжці «Любешівщина: з глибини століть – у майбуття», що вийшла у видавництві «Надстир’я» 2004 року. У ці дні в книжки п’ятнадцятирічний ювілей, а медицина Любешівщини наступного року відзначатиме своє 75-річчя.

Книжку «на гора» видали (зазначені на титульній сторінці як автори) тодішній голова райдержадміністрації Петро Бишевич, працівник Любешівської РДА Павло Клубук (обидва – вже покійні) та тодішній редактор районної газети Іраїда Журавлюк. Утім, на моє тверде переконання, нині покійні, а колись владні автори її в написанні книжки участі не брали. Вони дали команду керівникам організацій, установ підприємств подати в письмовому вигляді короткі історії зі становлення, розвитку, роботи очолюваних ними районних галузей та впорядкували їх.

З цього приводу і викликав мене в кабінет тодішній головний лікар райлікарні Адам Сидорук і попросив написати історію медицини Любешівщини. Відмовити я не міг. Звернувшись по допомогу до медиків-ветеранів давніших часів – Валентини Блощинської, Семена Криська, інших, коротку історію я написав. Текст її в лікарні набрали на комп'ютері, роздрукували. Один примірник для мене, другий для «штабу» упорядників майбутньої книжки, тобто в редакцію газети «Нове життя».

Будучи плодом дерева соціалістичного реалізму, вирісши й дозрівши на ньому, я все ж умудрився оминути піонерію, комсомол, комуністичну партію теж. Хоч і друкувався в часи «розвиненого соціалізму» навіть у Москві (про ту ж редакцію «Нового життя» написав, колектив якої колись був донорським), в українських виданнях, але системи не вихваляв. Проте, щоб не попасти в немилість, а то і в психушку, правду-матку оминав. Але ж історію любешівської медицини я писав у 2004 році, в незалежній Україні нібито, а не в кадебістські часи. Тож вирішив різонути дещицею правди по морю комуністичної брехні. Тому написав, що радянська влада в поліську глибинку, як правило, направляла медпрацівників-штрафників, що якийсь період «райздравом» керував «лікар»-самозванець (дезінструктор із середньою медичною освітою), що тодішнє туберкульозне відділення (нині на тому місці інфекційне) збудували із забраних у селян хлівів. Писав і про те, що хоч влада і платила медпрацівникам мізерну зарплату, але хворих вони утримували, обігрівали, годували своїми силами. Адже при 25 (стільки було ліжок у першій райлікарні) хворих медичні працівники садили, обробляли для потреб лікарні городи, утримували корів, свиней, двоє коней. Заготовляли для тої худоби корми, заготовляли на зиму дрова…

Справжньою медициною в районі «запахло» в 1959 році, коли в район направили кілька сімей молодих лікарів – випускників вузів. Так тоді писав я. У книжці є загадка про прибулих, але не про всіх. Наприклад, Богдан Гуцуляк, який п’ять років, з 1959 по 1965 був головним лікарем, не згаданий зовсім. Хоч усі головні лікарі до і після нього згадані, як і інші прибулі фахівці. Хоч Богдан Филимонович був тодішнім рекордсменом на посту головного, відмінним, як на ті часи, хірургом і здібним керівником.


У тодішньому невеличкому колективі райлікарні панувала дружня, доброзичлива атмосфера. Державні (а інших тоді не було) празники відзначали гуртом.

Не перебільшу коли скажу, що всі тодішні, особливо молоді лікарі, фельдшери, медсестри, а це були діти війни, люди, які її пережили, вижили в голодомор 1946-1947 років, пережили тяжке дитинство, голодне студентство, були звичні до будь-якої праці, сумлінно, до фанатизму, виконували клятву Гіппократа.

ШТУЧНА КРИЗА

Аби читач повірив у те, про що мова піде нижче, коротко ознайомлю з політичною й економічною ситуацією тих часів. Адже саме в ті роки був зліквідований, як і багато інших, наш район і Любешів був приєднаний до Камінь-Каширського. Начальство залишило наше містечко. Саме в ті часи «волюнтарист» Хрущов, зробивши політичну відлигу, випустив з таборів сотні тисяч політичних в’язнів. Це був ніж, якщо не в серце, то в спину запеклим комуністам, їх страшного плоду – енкаведистам. Саме в ті часи, відвідавши США і побачивши там казкові врожаї кукурудзи, генсек назвав її «королевою полів» і наказав сіяти її від Молдови, Криму й аж до крайньої півночі. Менші партбоси, чинодрали, що ще не забули сталінщини, взялися за справу. Сіяли, збирали, рапортували про «високі» врожаї навіть у районах вічної мерзлоти. Врожаї ж були мізерні. В СРСР виник дефіцит зерна. А ще ж згадана антихрущовська номенклатура, НКВД, готуючи антихрущовський переворот, робили все можливе, аби нестачею товарів, продуктів підготувати населення до перевороту. Тож полиці магазинів, як і перед розпадом СРСР, були порожні, а хліб якщо і був, то пекли його з кукурудзи та гороху.

Саме в такі часи молоді лікарі-педіатри стали приймати, госпіталізувати хворих діток, часто доведених до анемії нестачею харчів. Стали їздити по селах, виявляти таких. Часто діток без хвороб, але виснажених від недоїдання госпіталізували, аби хоч трохи підгодувати. Але і в лікарні, як і зі всім іншим, і з харчами було сутужно.

Моя сестра Ніна Гуцуляк, нинішній лікар-консультант Ківерцівської районної лікарні, на 84-ому році життя добре пам’ятає ті часи. Пам’ятає, як її чоловік, тодішній головний лікар, буквально вирвав, звісно, за гроші, із рук торгашів мішок рису. Лікарня довго підгодовувала тим рисом діток, немовлят. Саме завдяки заходам педіатрів дитяча смертність знизилась, але у вищезгаданій книжці про це не дали ні рядка…


«ВИ БУДЕТЕ ЗНІМАТИ, А Я – ФОТОГРАФУВАТИ».

Поліклініки, як такої, у ті часи в Любешеві не було. Кілька кабінетів розташовувались у двоповерховій будівлі польського зернового складу, перевезеного з Великої Глуші. Там було і терапевтичне відділення. Там проводились і «п'ятихвилинки». Всі стояли – сісти не було де. Тож головний лікар «поклав око» на недобудоване тоді приміщення нинішньої музичної школи, яке розпочали будували за часів Любешева-райцентру. Він і став «вибивати» його у влади під майбутню поліклініку, узявшись власними силами виконати внутрішні роботи.

Будівля, в якій мав розміститися районний вузол зв'язку, владі була не потрібна. Тож дала «добро», а медпрацівники взялися за будівельну справу. В робочий і позаробочий час на різних «суботниках» приводили приміщення в належний стан, на стіні якого вже і вивіска «Любешівська районна поліклініка» з'явилась. Але в цей же час у Любешові з’явилось і нове районне начальство – селищу повернули статус райцентру.


Аби написане мною було більш переконливим, пошлюся на свого ровесника, ветерана медичної служби, любешівця Василя Нестерука, очевидця тих подій. Він бачив і чув, як партбоси районного штибу змушували Богдана Филимоновича зняти вивіску з будівлі. Головний лікар сказав, що цього робити не буде. «Ми самі знімемо!» – пригрозив котрийсь. «Ви будете знімати, а я буду фотографувати», – була відповідь.


Добре знаючи, що «керівна і спрямовуюча», «розум, честь і совість епохи» непослуху, непокори не любить і не прощає, головний лікар прийняв досить ризиковане для себе, для своєї кар’єри рішення. Він зібрав довірених медпрацівників і оголосив їм про нічне переселення в нове приміщення. Решті працівників наказав пізнього вечора зібратися в райлікарні.

В годину «X» почалося нічне переселення, учасником якого були я та згаданий Василь Нестерук. При світлі ліхтариків ми прибивали таблички на дверях, інші перевозили майно: столи, шафи, тумбочки, стільці, картотеку.

Трапився тоді і казус. Старенький сторож Данило Бубало, побачивши, що в лікарні робиться щось не те, зчинив ґвалт. Але його заспокоїли.

Уранці прийом хворих проводився вже в новій поліклініці. Працювала реєстратура, освоювали кабінети лікарі, медсестри, санітарки. Згодом туди ж переселилась і санстанція, і Червоний Хрест, і лабораторії. Ну а ми, нині сущі, маємо можливість порівняти поліклініку, санстанцію, медицину минулого з сьогоденням, з нинішньою поліклінікою.

Як і слід було чекати, Богдан Філимонович, позапартійний попав у немилість до районної номенклатури. Збудувавши дерев’яну хату поблизу лікарні, він, успішний головний лікар, хірург, залишив Любешівщину разом з прекрасною, не побоюся цього слова, лікаркою-педіатром Ніною Михайлівною, перевізши хату, сім’ю в Ківерці, залишивши для любешівців пристойну, як на ті часи, поліклініку. На жаль, передчасно, на 59-ому році через невиліковну недугу відійшов у потойбічний світ.

Валентин ПОЛІЩУК

Коментарі
16 червня
Вчора
14.06.2019
13.06.2019
12.06.2019
11.06.2019
10.06.2019
09.06.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин