На Любешівщині батько, син і дід працюють пожежниками

У пожежній охороні села Седлище Любешівського району працює справжній сімейний підряд. Старший у команді – Леонід Галушко.

Чотири роки тому сюди прийшов працювати його син Анатолій. Третім і наймолодшим у підрозділі є місцевий юнак Олександр Трушик, котрий тут відбуває альтернативну службу, пише «Нове життя».

Гасити пожежу це МПО виїжджає не лише по своєму селі. Ліквідовує загоряння і по сусідніх населених пунктах Любешівщини та Камінь-Каширщини: Угриничах, Березичах, Любешівській Волі, Нових та Старих Червищах, Пнівному, Рудці Червинській. Бувало, що і в Любешів їх викликали помагати приборкувати вогняного півня. А ще доводилося відкачувати воду, яка підтоплювала хати земляків, підвал у дитсадку. Позаторік же часто гасили торф’яники. Корифей пожежної справи Леонід Григорович охоче розповідає: відколи став працювати, у рік виїжджають на загоряння 10-11 разів.

До слова, один із його рідних братів теж трудиться в МПО, щоправда, на Турійщині.

«За 15 років, що тут працюю, жодного разу не було, аби наш автомобіль не доїхав до місця пожежі. Хоча маємо ГАЗ-53 ще 1978 року випуску», – стверджує старший за віком та посадою у команді чоловік.  

Бо ж весь час рятувальники підремонтовують свій старенький транспорт, аби він будь-якої миті був готовий виїхати. До слова, це єдиний спецавтомобіль по МПО, котрий має бак на 3,7 куба води (інші – 1,5 або 2,4).

А ще Леонід Галушко розповідає: на пожежі важливо мати «холодну» голову. Діяти чітко і злагоджено. Найперше після прибуття перевіряють, аби не було поблизу газових балонів, все треба знеструмити. Два пожежні рукави підключають до бака з двох боків і так працюють. Також рятувальник зазначає: є села, де люди всією громадою дружно відрами носять воду, а в інших місцеві стоять і спостерігають, навіть не намагаючись допомогти. Чоловік каже, що щиро любить свою роботу.

Так і сина Анатолія навчив ставитися з відповідальністю та любов’ю до праці пожежника. Розуміє це і кожен альтернативник, котрий помагає їм у цій справі.  Наприклад, під час приймання чи здачі зміни старший у команді пан Леонід влаштовує своєрідний екзамен співробітникам, аби ті досконало володіли теорією та на практиці миттєво орієнтувалися, що робити в різних надзвичайних ситуаціях. Тож не дивно, що коли керівництво з області проводить перевірку МПО по селах, то серед двох найкращих завжди відзначають цей підрозділ (інший – із Дольська).

До слова, Леонід Григорович родом із Залаззя. А в Седлище потрапив, бо закохався у чорняву, карооку дівчину-фотографиню Валентину Капець.

«До армії це було. Зайшов у Любешеві в фотоательє, побачив її – і вона запала мені в серце. То була любов із першого погляду. Демобілізувався, і ми одружилися», – пригадує чоловік, як опинився в приймаках.

Високий, плечистий, сильний, із вольовим мужнім обличчям, Леонід Галушко зізнається, що в армії мав псевдо Бізон. А от вдача в нього надзвичайно добра, товариська. Під час розмови так і пересипає розповідь жартами. І хоча, каже, в житті різне трапляється, ніколи знаку не подає, коли й важко буває. Адже він, як справжній чоловік, усе робить, щоб його сім’я відчувала себе поруч із ним захищено, наче за муром. Як раніше син, так тепер трійко онуків за дідом упадають.

Анатолій Леонідович, ще не працюючи в МПО, з десяток літ до того пізнав особливості роботи пожежників. Він, як і тато, звик позитивно дивитися на світ. Одружився у 18 років на своїй однокласниці, красуні-відмінниці. Це в них сімейне – закохуватися саме в цьому віці, усміхаючись, стверджує старший Галушко. Так от невістка обрала професію дружини, мами, господині, тим більше, що вже трьох діток Господь їм дав. Не так давно перебралися у свій дім. Тож уже власне чимале хазяйство утримують, п’ять із половиною гектарів поля садять. Мають тракторець та буса. Відтак і дітлахів привчають до праці. Анатолій Леонідович науку до всього перейняв від батьків. Конкретно від тата – розбиратися в автомобілях. Бо ж той, доки не влаштувався пожежником, десятки літ водієм працював у різних установах. Об’їздив майже всю Україну, часто в Білорусі бував, у Литві, якось і в Польщі довелося. Змалку сина на колінах возив: спочатку сидячи за кермом вантажівки, пізніше – легковика.

Наймолодшим у команді седлищенського МПО є Олександр Трушик. Лише з весни він тут трудиться. Проте вже не раз бував на виїздах. Перед ним відбував півтора року альтернативної служби інший юнак. І обом старші колеги від початку пояснювали: головне в їхній роботі – відповідальність та зібраність. Що в жодному разі не можна піддаватися страху.

Натомість усвідомлювати: кожна секунда важлива, потрібно якнайшвидше приборкати вогонь, помогти людям у біді. А її вистачає весь рік: влітку гроза може підпал спричинити, взимку – стара проводка. Та й люди через необережність накликують її – непогашеним недопалком, ненавмисним підпалом чи іншими необдуманими вчинками.