Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Брати Кравчуки в рідній школі
Брати Кравчуки в рідній школі

«Нам з братом вдалося втілити в життя свої дитячі мрії!» – Петро Кравчук

15:30 06.09.2019
275

На фоні шкільної світлини почесний громадянин Любешева Петро Кравчук розповідає про себе та свого брата Віктора, відомого волинського суддю.

ГОРДІСТЬ ШКОЛИ

Ця фотографія зроблена під час святкування ювілею нашої Гірківської школи.

Для мене з братом Віктором було приємною несподіванкою побачити і наші фото на стенді «Гордість школи» (моє – зверху зліва, Вікторове – під моїм). Директорка школи Юлія Кузьмич запропонувала тоді сфотографуватися.

У нас було бажання вчитись – і школа дала нам добрі знання. Я вдячний за це своїм педагогам: Антоніні Калінчук (перша вчителька), Зінаїді Солосі, Євгенії Качулі, Олександру Постолатію, Марії Менік, Марфі Кириленко та іншим.

МЕНІ ВДАЛОСЯ ВТІЛИТИ В ЖИТТЯ СВОЇ ДИТЯЧІ МРІЇ

Я мріяв бути і радіоінженером, і журналістом. Перемогло – радіо. У школі зібрав перший детекторний радіоприймач (на той час у віддаленому поліському селі зробити його було не так просто), а будучи студентом, змонтував декілька телевізорів. Один із них був першим у моєму рідному селі Гірки. Тоді в селі ще й електрики не було. Подивитися на тодішнє диво техніки збиралося чи не все село. Коли не вистачало місць у нашому великому будинку, то телевізора увечері виставляли у вікно – і так дивилися його мої односельці. Пощастило обслуговувати в Заполяр'ї найсучаснішу на той час апаратуру зв'язку – станцію тропосферного зв'язку «Горизонт». Та, на жаль, зв’язківцем довелося побути не довго. Згодом працював на Зарудчівському заводі силікатної цегли на різних посадах, у тому числі – і його директором. До речі, перша силікатна цегла в 1971 році пішла на будівництво шкільного гуртожитку в Гірках та школи в Дольську.

Журналістика також не стала моєю професією, але в душі я – літератор, романтик, дослідник і колекціонер. Бажання писати не покидає все життя. Тому побачили світ шість моїх науково-популярних та краєзнавчих книг. Перша – «Географический калейдоскоп» 1988 року у видавництві «Радянська школа» відразу вийшла величезним 130-тисячним тиражем! Працюю над книгою слави нашої держави – «Книгою рекордів України» – та іншими. Вірю, що незабаром додасться і книга про моє рідне село Гірки.

Я – автор численних публікацій у всесоюзних та всеукраїнських журналах і газетах, місцевій пресі. Окремі матеріали виходили мільйонним тиражем! У багатьох журналах і газетах («Україна», «Урядовий кур'єр», «Географія та основи економіки в школі», «Рідна природа», «Человек и природа», «Тваринництво України», «Нове життя» та ін.) мав багаторічні творчі рубрики.

ВІКТОР МРІЯВ СТАТИ СУДДЕЮ

І досі не знаю, що його спонукало вибрати цю нелегку, але таку відповідальну професію. Чомусь ніколи і не запитав його про це.
Якщо чесно, то ні я, ні батько з мамою тоді не дуже-то і вірили, що мрія Віктора стати суддею здійсниться. Учився він добре. Однак суддя для нас був чимось надто недосяжним. Та й у родині не було служителів Феміди. Крім того, у радянські часи не так-то й просто було здобути професію юриста, а згодом стати суддею.

Та, на щастя, дитячі мрії збуваються, якщо цього дуже захотіти. Після строкової служби в Радянській армії брат вступив на юридичний факультет Львівського університету імені Івана Франка. Швидко пролетіли студентські роки, і ось я вперше побачив свого брата суддею.

Цей день пам'ятаю ще й досі, хоч минуло вже стільки літ! Було це в 1979 році. Після закінчення університету Віктор отримав направлення на роботу в Турійський районний суд. Невдовзі я поїхав до нього. Поїхав без попередження. Коли в суді запитав, де знайти Віктора Кравчука, то секретарка відповіла, що він розглядає справу. Серце забилося від радості: «Мій брат розглядає справу! Отже, він – суддя! Збулася його мрія!» Підходжу до судової зали, прочиняю двері і тихенько заходжу. Віктор побачив мене, привітно усміхнувся й через якийсь час зробив перерву в судовому засіданні. Я привітав його й побажав бути справедливим і чесним суддею.
А як раділи, пишалися своїм сином наші мама й тато! Спершу вони дуже переживали за його роботу.

Віктор «перевершив» свою дитячу мрію. Адже став не лише суддею. Він – заслужений юрист України. Тривалий час працював начальником Волинського обласного управління юстиції. Згодом понад 10 років очолював Господарський суд Волинської області. Займався викладацькою роботою.

Віктор – один із засновників юридичного факультету у Волинському національному університеті імені Лесі Українки. Викладав на факультеті післядипломної освіти. Очолював державні екзаменаційні комісії за спеціальністю «Правознавство» Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, Луцького інституту розвитку людини університету «Україна», Міжрегіональної академії управління персоналом.

Звертаючись до школярів, кажу їм: «Мрійте, ставте собі завдання – і вони обов’язково збудуться!»


Петро КРАВЧУК, почесний громадянин Любешева

Коментарі
18 вересня
Сьогодні
Вчора
16.09.2019
15.09.2019
14.09.2019
13.09.2019
12.09.2019
11.09.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин