Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Олексій Федоров
Олексій Федоров

Як дід любешівчанина переховував майбутнього партизанського генерала від німців

13:15 29.12.2019
766

«Двічі негідник» – так називав Семен Голобородько, один із персонажів книжки «Підпільний обком діє», її автора – двічі героя СРСР Олексія Федорова. Це стверджує Анатолій Оліферук, мешканець села Седлище.

«УБИВ ЧОЛОВІКА КОХАНКИ»

Любешівські ліси, як відомо, у роки війни були базою більшовицького партизанського з'єднання Федорова та центром так званого «підпільного обкому». У найближчому до бази селі (Лобна) за радянської влади спорудили музейний комплекс, а в місцевого населення і досі в пошані окутане легендами ім'я партизанського верховоди.

Олексія Федорова, котрий і після війни був нерідким гостем Любешівщини, вважали взірцем військового командира, державного діяча, справжньої радянської людини. Проте, як і будь-який міф, а на них були майстрами комуністичні ідеологи, тьмяніє потроху слава партизана-генерала, особливо щодо його морально-етичних якостей.

«Ще в радянський час, за життя Федорова, коли його на Любешівщині боготворили (тодішній міністр соціального забезпечення, а згодом персональний пенсіонер із впливовими зв'язками, Федоров у певній мірі був для району покровителем), у мене про нього були зовсім протилежні думки. Та тоді про це говорити було небезпечно»,– каже Анатолій Оліфірук


Про справжнє нутро партійного й партизанського генерала повідав Оліфірукові дід Семен, котрий знав майбутнього партизанського воєводу ще до війни.

Семен Голобородько народився 1901 року в селі Петрівка на Сумщині. Був активним учасником революційних подій сімнадцятого, зумів закінчити технологічний інститут, працював директором крохмального заводу, очолював згодом великий радгосп (близько 150 тис. га орної землі). До речі, під час голоду тридцять третього жоден радгоспівець не помер від недоїдання.

Можливо, через це Семен у лиховісні тридцяті і зазнавав переслідування від шкіряних хлопців Ягоди-Єжова, позбувшись посади та партійного квитка.

Як часто доводилося стикатися з Федоровим дідові, онук тепер не може сказати, але що життя та кар'єра чернігівського партійного бонзи минала в Голобородька на очах – це точно. Бо ж знав навіть про такий втаємничений факт з інтимного життя першого секретаря обкому, як убивство ним чоловіка своєї коханки.

Цей злочин, звичайно, тоді прикрили – компрометував честь високого радянського партійця, а роль всесильного захисника тут відіграли «органи». Вже тоді Федоров був там на особливому рахунку.

ГОСПОДАРЮ ХАТИ НЕ ДОВІРЯВ

На фронт Голобородька в сорок першому не взяли, й опинився Семен Григорович на окупованій території. Німці його не зачіпали, мабуть, зважаючи на переслідування за більшовицьких часів.

Вирішальна зустріч колишнього директора радгоспу з колишнім першим секретарем обкому відбулась у жовтні сорок першого в його власній оселі, куди привів увечері змученого скитаннями по ворожому тилу Федорова Семенів кум. Цей епізод детально описує в мемуарах і сам Федоров (розділ «Обком діє»). Однак образ людини, яка дала притулок змученому дорогами та переховуванням підпільнику, мемуарист зображує в похмурих тонах, більше того, зізнається, що Голобородько не викликав у нього довіри (мабуть, через те, що був виключений із партії), називає його напівінтелігентним колгоспником (що звучить майже як лайка).


Не довіряли, за його словами, господареві свого притулку й інші «товариші», нерядові комуністи з райкому й обкому, яких переховував тоді вже безпартійний рядовий колгоспник. Не просто переховував, а й давав змогу слухати Москву по радіоприймачу, який попри смертельну загрозу, все ж таки ховав від німців у захаращеній коморі.

Якщо вірити Федорову, він з товаришами, послухавши радіо, перейшов ночувати в іншу хату, а Петрівка, село Малодівицького району, стало на кілька тижнів центром підпільного райкому, де він успішно керував організаційно-підпільною роботою.

Якщо ж вірити Семенові Голобородьку та його внукові, цих кілька тижнів або навіть місяць Федоров пробув у сховку саме в оселі Голобородьків. А прощаючись із Семеном Григоровичем, кликав і його до партизанського загону. Голобородько відмовився, остерігаючись за життя сім'ї.

«Федорову що, він свою сім'ю евакуював, можна й партизанити, а на моїх плечах була своя сім'я та ще сім'я брата», – так згодом прокоментував дід причину відмови онукові.

Звідтоді Голобородько з Федоровим не зустрічався. Правда, далеко по війні Федоров мав намір навідатись у Петрівку, про що свідчив приїзд у село кагебіста. Той зустрічався з місцевим начальством, завітав і до хати Семена Голобородька. Розпитував про те се, а тоді заявив, що в село має приїхати двічі Герой СРСР Олексій Федоров і в його планах є зустріч з родиною Голобородьків, які в тяжкі окупаційні часи надали йому притулок. Але Семен Григорович навідріз відмовився від зустрічі. А Федоров так і не приїхав у Петрівку...



ЗАСУДИЛИ ЗА «ПРОВАЛ» ПАРТИЗАНСЬКИХ ЯВОК

Чому ж Голобородько не захотів побачитися з партизанським ватажком, якому, якщо і не врятував життя в роки війни, то допоміг відчутно? У сорок третьому, коли німці відступили з Лівобережжя, Семена мобілізували до війська. Пройшов з боями до Відня, де і наздогнала солдата звістка про капітуляцію Німеччини. Потому служив іще рік і повернувся додому аж у сорок шостому. Та замість щасливих мирних днів на нього чекав «чорний ворон» і десять років виправних таборів.

Голобородьку «пришили» провал підпільних явок та баз і ще чимало гріхів, про які він уперше дізнався під час слідства. Мусив у всьому зізнатися, щоб уникнути розстрілу. Проте, розповідаючи про свій арешт, Семен Григорович був упевнений, що це все робилося з подачі саме Олексія Федорова, який замітав сліди своєї, м'яко кажучи, не зовсім геройської діяльності.

Відбував покарання Голобородько в таборі. На щастя, не в далекому і холодному Сибіру, а в Україні, на Херсонщині. Відбув усі десять, від «дзвінка до дзвінка». І що цікаво, тоді ж першим секретарем Херсонського обкому працював і його «кривдник» – Олексій Федоров. Доля водила їх поблизу, лишень один купавсь у славі й розкоші, а другий гнув спину, обтягнену зеківською робою, за миску табірної баланди.

Назвавши Голобордька «напівінтелігентним», «генерал» злукавив, навмисне принизив чоловіка.

Дід, каже Анатолій Оліферук, як уже знаєте, мав вищу освіту, тривалий час був на керівних посадах, а книгозбірня його налічувала не одну сотню томів, причому більшість – ще дореволюційного видання.

Багато книжок йому довелося знищити, бо вважалися більшовиками крамольними або були написані «антирадянщиками». Дід був інтелігентним за духом, високоосвіченим, з аналітичним розумом. Ще на початку сімдесятих, на вершині брежнєвського застою й сусловського мракобісся він передбачав недовге існування СРСР, вважав, що голодомор тридцятих був штучним, аби загнати українців до колгоспів.

Помер Семен Голобородько 1981 року, десять літ не доживши до свого пророцтва.

Микола ШМИГІН

Читайте також: Як і проти кого воювали червоні партизани на Любешівщині

загрузка...
Коментарі
18 січня
Вчора
16.01.2020
15.01.2020
14.01.2020
13.01.2020
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин