Письменник із Любешівщини знав, що помре молодим…

20 Лютого 2020, 11:31
Григорій Мацерук 4148
Григорій Мацерук

20 лютого 1954 року в селі Бучин народився Григорій Мацерук – перший письменник із Любешівщини.

ДУЖЕ ЛЮБИВ ЧИТАТИ КНИЖКИ

До Бучина, який неподалік від Любешева (близько 12 км), діставався  велосипедом. І не пошкодував: на півдорозі, перед містком через одну з численних приток Стоходу, наздогнав діда-бучинця, також велосипедиста. Познайомилися, розговорились.

«Та Грицько колись зі мною корів пас! І на пасовисько завжди брав книжки… Часом кажу йому: «Перепочинь, не муч так себе тою наукою, бо може й біда трапитися», – розповів дід, дізнавшись, з якою метою їду в село.
 

Та Гриша лише сміявся, мовляв, кращого відпочинку, ніж читання, для нього нема. Хоче стати журналістом,  пояснював, а для цього треба дуже багато книжок прочитати.

 

Григорій із братом Михайлом
Григорій із братом Михайлом

 

З дідом попрощавя на містку, і, долаючи останні кілометри мальовничої лісової дороги, я міркував над філософською глибиною приказки: «Хто шукає, той знайде…» Але скільки терпіння, наполегливості та праці ховається за цими чотирма словами – знав лише Гриць Мацерук, звичайний тоді школярик, правда, відмінник, а ще активний сількор районної газети.

Якщо дивитися по-сільському, то серед п’яти синів простого колгоспника Гната Мацерука другий за віком Григорій був справжнім вундеркіндом: мав дуже добру пам’ять і науку схоплював, граючись.

«За майже чотири десятки літ я навчила сотні дітей, два покоління бучинців пройшли через мій клас, але такого здібного учня, як Гриць, більше не траплялося. Він був дуже слухняний, уважний і тихий, аж не вірилося, що дитина так серйозно могла ставитися до навчання. Інші побешкетувати любили, бо ж дітям важко всидіти на одному місці, побігати хочеться, веселих розваг. А він – ні. Сидів, як мишка. І завжди задуманий, серйозний, наче дорослий. З першого по четвертий клас його вчила. Не змінився Гриць і в середніх класах, бо інші вчителі не нахвалилися ним», – згадує перша вчителька Григорія Дора Шукалович.
 

ЧЕРЕЗ НАУКУ ВУХА ПОСТРАЖДАЛИ
 

Було це 1970 року, і гуртожитком для таких, як він, учнів Із далеких і ближніх сіл районна школа ще не розжилася. Не могла похвалитися тодішня Любешівщина і регулярним автобусним сполученням. Навесні ж, коли розбурхані  повінню Прип’ять і Стохід, поміж якими примостився   Бучин, губили береги, село взагалі надовго опинялося на острові (пізніше цю поліську стихію яскраво опише він в одному зі своїх оповідань). Отже, як і іншим школярам, хто не мав де притулитись у Любешеві, але спрагло прагнув науки, Григорію доводилося розраховувати на «свої двоє». Так бив ті дванадцять кілометрів туди-назад до перших міцних морозів, аж доки не приморозив вуха. Аби через науку впертий син не втратив здоров’я, батько завіз його до Іваничів – у школу-інтернат (із села там уже вчилися діти, батьки яких і нараяли Мацеруку-старшому такий вихід). Здобувши в Іваничах середню освіту, поїхав до Львова і вступив на факультет журналістики університету ім. Івана Франка. Успішно закінчив його й отримав направлення в місто Чернівці до редакції обласної молодіжної газети. Там і утвердився як перспективний журналіст, а буковинська земля стала стартовим майданчиком  для першої його художньої книжки. На жаль, Григорій так і не побачив її: нагла хвороба скосила його навесні вісімдесятого, за кілька місяців до виходу. Відчуваючи про свій близький відхід із  земного шляху, назвав її «Заповідаю довго жити».

 

Перша книжка Григорія Мацерука
Перша книжка Григорія Мацерука

 

В університеті познайомився з майбутньою дружиною. Їхнє весілля добре пам’ятає Михайло Шукалович, однокласник Григорія.

«Весілля було славне! Я був у Гриші за дружка, бо ж приятелював з ним із дитинства, за однією партою сиділи. Пили житнівку, співали, танцювали під гармошку та бубон, – згадує він.

Зі слів Михайла, Григорій був дуже добрим другом. Не тільки йому, нікому не відмовляв у допомозі. Математичні задачки в умі міг розв’язувати! Але найбільше любив історію. А з книжкою рідко коли розлучався. Навіть на риболовлі умудрявся читати.

 

Валентина Мацерук, вдова письменника
Валентина Мацерук, вдова письменника

 

 

СМЕРТЬ НАВОРОЖИЛА ЦИГАНКА

 

У Бучині мешкає брат Григорія Сергій. Він молодший на чотирнадцять років, отож багато про брата розповісти не може. Чернівці – світ неблизький, і Григорій приїжджав до рідні нечасто.
 

«Найулюбленішим відпочинком для нього була риболовля. Мав свої рибні місця,  тож ніколи не повертався додому без  улову. Брав інколи і мене. Все обіцяв, як тільки закінчу сім класів, влаштувати у Суворовське училище – на офіцера вчитися. Та коли я був у шостому, Гриша помер», – каже Сергій.

В останні роки Григорій дуже часто говорив про свою смерть. Нібито циганка йому наворожила, що помре в двадцять сім. От він і вбив собі це в голову. А ще ж серце хворе в нього було.

Помер він 1 березня 1980 року, через десять днів після своїх іменин. Привітати приходили його друзі, випив з ними трохи, а коли гості розійшлися, стався серцевий напад. Однак у лікарню Григорій іти відмовився. А потім був другий напад – і все.

Розповів Сергій Мацерук і ще про одну грань неспокійної вдачі брата, досі мені не відому. Виявляється, Григорій вже тоді, в похмурі часи андропівського антинаціонального мракобісся, займав тверду патріотичну позицію, за що зазнавав утисків. Сергій дізнався про це від місцевого вчителя фізкультури, котрий також навчався у Львові в середині сімдесятих. На жаль, учитель цей, Іван Корх, уже помер.

Григорій Мацерук залишив по собі невелику художню спадщину: твори помістилися в одному томі, який вийшов у світ завдяки його  дружині Валентині Мацерук. Та хіба талант митця вимірюється обсягом  створеного? Василь Стефаник на докір, що написав лише одну тоненьку книжечку, відповів: «А хіба це мало?!»

 

Збірка творів Григорія Мацерука
Збірка творів Григорія Мацерука

 

Літературні критики відзначають кращими такі Мацерукові оповідання як «Заповідаю довго жити», «Страховий поліс». Згоден. Але, як на мене, найяскравіше Григорій  виразив свій письменницький хист у дитячому оповідання «Команда «Варяга». Ця річ доповнить антологію дитячої літератури будь-якого народу.

Микола ШМИГІН
 

Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024