Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Григорій Мацерук
Григорій Мацерук

Письменник із Любешівщини знав, що помре молодим…

11:31 20.02.2020
1020

20 лютого 1954 року в селі Бучин народився Григорій Мацерук – перший письменник із Любешівщини.

ДУЖЕ ЛЮБИВ ЧИТАТИ КНИЖКИ

До Бучина, який неподалік від Любешева (близько 12 км), діставався велосипедом. І не пошкодував: на півдорозі, перед містком через одну з численних приток Стоходу, наздогнав діда-бучинця, також велосипедиста. Познайомилися, розговорились.

«Та Грицько колись зі мною корів пас! І на пасовисько завжди брав книжки… Часом кажу йому: «Перепочинь, не муч так себе тою наукою, бо може й біда трапитися», – розповів дід, дізнавшись, з якою метою їду в село.

Та Гриша лише сміявся, мовляв, кращого відпочинку, ніж читання, для нього нема. Хоче стати журналістом, пояснював, а для цього треба дуже багато книжок прочитати.


З дідом попрощавя на містку, і, долаючи останні кілометри мальовничої лісової дороги, я міркував над філософською глибиною приказки: «Хто шукає, той знайде…» Але скільки терпіння, наполегливості та праці ховається за цими чотирма словами – знав лише Гриць Мацерук, звичайний тоді школярик, правда, відмінник, а ще активний сількор районної газети.

Якщо дивитися по-сільському, то серед п’яти синів простого колгоспника Гната Мацерука другий за віком Григорій був справжнім вундеркіндом: мав дуже добру пам’ять і науку схоплював, граючись.

«За майже чотири десятки літ я навчила сотні дітей, два покоління бучинців пройшли через мій клас, але такого здібного учня, як Гриць, більше не траплялося. Він був дуже слухняний, уважний і тихий, аж не вірилося, що дитина так серйозно могла ставитися до навчання. Інші побешкетувати любили, бо ж дітям важко всидіти на одному місці, побігати хочеться, веселих розваг. А він – ні. Сидів, як мишка. І завжди задуманий, серйозний, наче дорослий. З першого по четвертий клас його вчила. Не змінився Гриць і в середніх класах, бо інші вчителі не нахвалилися ним», – згадує перша вчителька Григорія Дора Шукалович.

ЧЕРЕЗ НАУКУ ВУХА ПОСТРАЖДАЛИ

Було це 1970 року, і гуртожитком для таких, як він, учнів Із далеких і ближніх сіл районна школа ще не розжилася. Не могла похвалитися тодішня Любешівщина і регулярним автобусним сполученням. Навесні ж, коли розбурхані повінню Прип’ять і Стохід, поміж якими примостився Бучин, губили береги, село взагалі надовго опинялося на острові (пізніше цю поліську стихію яскраво опише він в одному зі своїх оповідань). Отже, як і іншим школярам, хто не мав де притулитись у Любешеві, але спрагло прагнув науки, Григорію доводилося розраховувати на «свої двоє». Так бив ті дванадцять кілометрів туди-назад до перших міцних морозів, аж доки не приморозив вуха. Аби через науку впертий син не втратив здоров’я, батько завіз його до Іваничів – у школу-інтернат (із села там уже вчилися діти, батьки яких і нараяли Мацеруку-старшому такий вихід). Здобувши в Іваничах середню освіту, поїхав до Львова і вступив на факультет журналістики університету ім. Івана Франка. Успішно закінчив його й отримав направлення в місто Чернівці до редакції обласної молодіжної газети. Там і утвердився як перспективний журналіст, а буковинська земля стала стартовим майданчиком для першої його художньої книжки. На жаль, Григорій так і не побачив її: нагла хвороба скосила його навесні вісімдесятого, за кілька місяців до виходу. Відчуваючи про свій близький відхід із земного шляху, назвав її «Заповідаю довго жити».


В університеті познайомився з майбутньою дружиною. Їхнє весілля добре пам’ятає Михайло Шукалович, однокласник Григорія.

«Весілля було славне! Я був у Гриші за дружка, бо ж приятелював з ним із дитинства, за однією партою сиділи. Пили житнівку, співали, танцювали під гармошку та бубон, – згадує він.

Зі слів Михайла, Григорій був дуже добрим другом. Не тільки йому, нікому не відмовляв у допомозі. Математичні задачки в умі міг розв’язувати! Але найбільше любив історію. А з книжкою рідко коли розлучався. Навіть на риболовлі умудрявся читати.


СМЕРТЬ НАВОРОЖИЛА ЦИГАНКА

У Бучині мешкає брат Григорія Сергій. Він молодший на чотирнадцять років, отож багато про брата розповісти не може. Чернівці – світ неблизький, і Григорій приїжджав до рідні нечасто.

«Найулюбленішим відпочинком для нього була риболовля. Мав свої рибні місця, тож ніколи не повертався додому без улову. Брав інколи і мене. Все обіцяв, як тільки закінчу сім класів, влаштувати у Суворовське училище – на офіцера вчитися. Та коли я був у шостому, Гриша помер», – каже Сергій.

В останні роки Григорій дуже часто говорив про свою смерть. Нібито циганка йому наворожила, що помре в двадцять сім. От він і вбив собі це в голову. А ще ж серце хворе в нього було.

Помер він 1 березня 1980 року, через десять днів після своїх іменин. Привітати приходили його друзі, випив з ними трохи, а коли гості розійшлися, стався серцевий напад. Однак у лікарню Григорій іти відмовився. А потім був другий напад – і все.

Розповів Сергій Мацерук і ще про одну грань неспокійної вдачі брата, досі мені не відому. Виявляється, Григорій вже тоді, в похмурі часи андропівського антинаціонального мракобісся, займав тверду патріотичну позицію, за що зазнавав утисків. Сергій дізнався про це від місцевого вчителя фізкультури, котрий також навчався у Львові в середині сімдесятих. На жаль, учитель цей, Іван Корх, уже помер.

Григорій Мацерук залишив по собі невелику художню спадщину: твори помістилися в одному томі, який вийшов у світ завдяки його дружині Валентині Мацерук. Та хіба талант митця вимірюється обсягом створеного? Василь Стефаник на докір, що написав лише одну тоненьку книжечку, відповів: «А хіба це мало?!»


Літературні критики відзначають кращими такі Мацерукові оповідання як «Заповідаю довго жити», «Страховий поліс». Згоден. Але, як на мене, найяскравіше Григорій виразив свій письменницький хист у дитячому оповідання «Команда «Варяга». Ця річ доповнить антологію дитячої літератури будь-якого народу.

Микола ШМИГІН

загрузка...
Коментарі
7 квітня
Сьогодні
Вчора
05.04.2020
04.04.2020
03.04.2020