«Якщо захотіти – все можна встигнути», – креативна студентка Лесиного вишу із Любешівщини

10 Квітня 2020, 13:09
Катерина Баран 3210 Джерело: eenu.edu.ua
Катерина Баран

Любешівчанка очолює студентський деканат СНУ імені Лесі Українки та захоплюється лицарськими поєдинками

Катерина Баран – студентка та студдекан факультету історії, політології та національної безпеки Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, відмінниця, громадська діячка й активістка клубу середньовічних лицарських поєдинків «Айна. Бера. Луцьк» - пише Андрій Петрушко на сайті цього вишу. 

Дівчина навчається на ІІІ курсі, закохана у свою спеціальність, мріє стати викладачкою, щоб вчити історії інших. А поки вона навчається сама і живе не лише одним навчанням. 

Вступила до Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, дослухавшись до поради батьків. Вони не хотіли, щоб донька обирала «далекий» виш, хоча школяркою хотіла вступити до Львова, але доля розпорядилася так, що вчитися Катерині випало саме в Луцьку. 

А почалося все, як часто буває, у школі. Учениця Залізницького ліцею, що на Любешівщині, старанно й успішно вчилася, але більше уваги приділяла все ж історії. Пояснення просте – гарний приклад.  

«Мій класний керівник у школі – історикиня. Вона сама безмежно любила історію, і нас старалася тому навчити. З 8-го класу жодна олімпіада з історії не відбувалася без мене. Історії я приділяла значно більше часу, ніж іншим предметам, бо була віддача не тільки від мене, а й від учителя. А після 11 класу подумала: невже я марно сиділа над нею стільки років?  От і подала документи на історію», – розповідає Катерина Баран.

 Вибрати спеціальність теперішній лідерці студентів-істориків теж довелося не відразу – вибирала між менеджментом й історією. 

 


 

Однаково хотіла і на менеджмент, але система вступу вирішила, що історії потрібна більше – жартує третьокурсниця. І на запитання, чи не шкодує, що вчиться саме у СНУ імені Лесі Українки та здобуває саме фах історика, чітко, швидко та лаконічно відповідає, що однозначно – ні.

Катерина Баран також поєднує навчання із громадською діяльністю – бере активну участь в організації університетських подій і виконує обов’язки студдекана факультету історії, політології та національної безпеки. Юна любителька історії отримує від цього задоволення.

 «Мені подобається бути частинкою самоврядування, тому виконувати обов’язки студдекана не важко. Це цікаво та розвиває. Звісно ж, інколи бракує часу для інших занять. Але так розвиваються навички керування часом. Якщо захотіти – все можна встигнути», – запевняє Катерина.

Дівчина каже, що хоча й зараз професія вчителя-історика, як і будь-якого педагога, втратила свій престиж, вона була б не проти працювати у цій сфері та сподівається на те, що освітня галузь в Україні фінансуватиметься краще щороку.

Поки ж Катерина вчиться і тренується вчити – започаткувала на своїй сторінці у фейсбуці цікаву рубрику #майже_історик. Тут вона розповідає друзям про виникнення тих чи тих речей. А ви знали, коли створили такий улюблений для всіх інстаграм, чи потрібний для безпеки бронежилет? Якщо не знали, але хочете дізнатися, то вам потрібно читати сторінку Катерини Баран і рубрику #майже_історик.   

 


 

За словами дівчини, сама ідея написання постів виникла під час зимових канікул, коли зайнятись особливо не було чим.

«Мені подобається історія, і я хочу її популяризувати. А соцмережі – хороша платформа для цього. Під час навчання трапляються цікаві теми, або ж самій стає про щось цікаво. Якщо є натхнення і я розумію, що це може бути цікаво людям, – пишу такі пости для #майже_історик. Зараз зайнята курсовою. Можливо, там на щось цікаве натраплю, то розкажу людям», – зазначає Катерина.

Але, як то кажуть, не навчанням єдиним. У юної історикині дуже цікаве і навіть екзотичне захоплення – у вільний час вона одягає… важкі залізні обладунки і перетворюється на середньовічного лицаря. Катерина – учасниця клубу середньовічного бою «Айна. Бера. Луцьк». Дівчина із захопленням розповідає про своє хобі та каже, що розпочалося все майже сім місяців тому. Тоді вона допомагала з організацією фестивалю «Волинська княжна», який відбувається у Луцькому замку. У заході брали участь й учасники клубу. Згодом із капітаном «Айна. Бера. Луцьк» Сергієм Ващуком довелося перетнутися на Студентській республіці–2019. Саме тоді Сергій запропонував Катерині долучитися до організації їхнього фестивалю «Середньовічний Лучеськ». У вересні дівчина вирішила відвідати відкрите тренування бійців.

Уже за два тижні після першого тренування мав відбутися турнір-фестиваль «Поклик героїв». І капітан луцьких лицарів порадив новоспеченій учасниці клубу взяти участь. Напевно, не кожен погодився б після двох тренувань змагатися із досвідченими спортсменами, але Катерина поїхала.

«Інколи моя спонтанність бере наді мною гору, тому вже після двох тренувань побувала на турнірі, де билась у “залізі”, навіть якимось дивом вийшло виграти у декількох дівчат. От відтоді і зрозуміла, що мені це подобається і хочу і далі пробувати себе в лицарських боях», – каже студентка.

Попри те, що заняття в клубі нелегкі, Катерині це подобається, хоч і були спочатку  викликом для її фізичного стану, Також такі заняття «чіпляли» її як історика, а з часом й історичний, і спортивний інтереси лише зросли.

За час навчання Катерині довелося брати участь в організації багатьох заходів – від факультетського «Містера», до фестивалів, які виходять за межі Університету. Практично завжди це потрібно робити на волонтерських засадах, але, за словами Катерини Баран, якщо є команда, яка з цим допомагає, – завдання стають легшими.

 


 

 

Також мотивацію вона бере з результату. Ще неймовірно допомагають відгуки людей – і позитивні, і негативні – розповідає організаторка і додає, що їй до вподоби працювати з людьми, заохочувати їх до участі в проєктах і розвивати себе як менеджера.

Такі навички потрібні при пошуку волонтерів. Дівчина із посмішкою каже, що часто ними стають або зацікавлені в цій діяльності люди, або ж її знайомі: головне в справі пошуку волонтерів – донести людині переваги волонтерства і “зарядити” її своїм ентузіазмом.

Поки в Україні діють карантинні заходи, спричинені пандемією коронавірусу, Катерина Баран приділяє час навчанню, саморозвитку та набирається сил для підготовки нових івентів.

Для людини, яка не звикла сидіти на одному місці, це трішки складно, але Катерина шукає в цьому плюси. Й основний із них – більше часу для навчання.

Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024