У Бихові мешкав нащадок польського короля?

04 Жовтня 2020, 12:47
Родіон і Пелагаея Савчуки 4189
Родіон і Пелагаея Савчуки

Родіон Савчук мешкав у Бихові все життя, понад півстоліття – в парі з дружиною Пелагеєю. Подружжя це привертає до себе увагу незвичайною долею: він – хоч і позашлюбний, але єдиний син тамтешнього поміщика, вона – донька солтиса (так за Польщі називали сільських голів-старост). А одружитися їм, очевидно, сам Бог велів, адже батьки їхні в ті далекі часи, будучи першими особами села, між собою не просто знались, але й товаришували. Сподівались у майбутньому і сватами стати, проте заручити Родіона з Палажкою не встигли.

Читайте також: Як любешівчанка знайшла за океаном сестру та брата

 

БАТЬКА НАЗИВАВ ПАНИЧЕМ

 

Коли оселилися його предки-шляхтичі Ліщинські на Поліссі, Родіон достеменно не знав, як і того, чи були вони нащадками одного з останніх польських королів Станіслава Ліщинського. Але в середині тридцятих їхня родина в Бихові мала ще міцний фільварок, володіючи десятками гектарів землі, тримала багато худоби, а для парадних виїздів користувалася власною каретою. За традицією, тамтешні селяни називали старого Ліщинського паном, а його сина Зигмунта – паничем.

Родіонова мати наймитувала у фільварку. Була заміжньою за Микитою Савчуком і мала від нього доньку. Вродлива молодиця припала до серця Зигмунту, сподобався і їй молодий панич, результатом цього і стала поява на світ Родіона. Новонародженого, щоправда, в метрику записали Савчуком, а по батькові – Микитовичем, але всі в селі все одно знали, чиїм насправді сином він є. Не приховувала цього мати і від Родіона, коли підріс. І хоча Зигмунт завжди ставився до Родіона як до сина, хлопчик так ні разу і не наважився у вічі назвати його батьком, а позаочі називав, як усі – паничем.

Народивши від Зигмунта дитину, молодиця покинула Микиту й перейшла жити в хату, яку купив їй Ліщинський. Згодом народила від нього ще й доньку. Панич дбав про свою неофіційну родину, допомагав матеріально, платив за Родіонове навчання, але повінчатися з українкою йому, католику, очевидно, ставали на заваді релігійні закони.

З початком Другої світової війни для польських панів, які опинилися під радянською владою, настали нелегкі часи. Але від неминучого Сибіру багатьох з них, у тому числі і Зигмунта, врятувала німецька навала. Утім, і під німцем Зигмунтові вижити було непросто. У лісах з’явилися червоні партизани, зорганізовані з оточенців-червоноармійців та місцевих прибічників комунії, затим – і партизани українські, чи, по-тутешньому, бульбаші. Мусив остерігатись і тих, і тих. Червоні взагалі нахвалялися розправитися з «буржуєм», якщо не віддасть рушницю. Зигмунт до війни був затятим мисливцем. Лише в нього та ще в солтиса, з яким полював разом, у селі була мисливська зброя. От вона і непокоїла партизанів.

Читайте також: Спортсмен із Малої Глуші був кандидатом до олімпійської зірної СРСР

Король Польщі Станіслав I Лещинський (1677-1766) – можливий предок Родіона Савчука
Король Польщі Станіслав I Лещинський (1677-1766) – можливий предок Родіона Савчука

 

 

СОЛТИСУ ДІСТАВАЛОСЬ І ВІД ПОЛЯКІВ, І ВІД ЧЕРВОНИХ

 

Одного разу серед ночі вони розбудили солтиса, вивели до лісу й наказали копати яму. А як викопав, то пригрозили, що в ній і похоронять його, якщо не віддасть рушницю. Не віддав, сказавши, що продав іще до війни. Чи повірили, чи ще з якоїсь причини, але не вбили. Пощастило солтису, хоча смерть косою вже вдруге махнула над його чолом. У 1939-му, за словами Пелагеї, його були б забили польські жовніри, утікаючи від Червоної армії. Поки солтис возив на поле гній, бо війна війною, а господарство занедбувати негоже, на в’їзній брамі до Бихова сільські симпатики комуністичної влади приладнали транспарант з написом «Да здрастуєт СССР!» За такий недогляд командир жовнірів наказав покарати сільського старосту смертю. Скориставшись тим, що його не знали в обличчя, він утік до лісу. За що ледве не розплатився життям своїх дітей, бо розгнівані жовніри підпалили солтисову хату. З малечею вдома була баба, тож вона й винесла дітей з вогню. Так врятувала життя майбутній дружині Родіона.

Та в сорочці, як солтис Созон, на жаль, бихівський шляхтич не народився. Загинув од партизанської кулі мало що не на очах у сина. Сорок третього року, на Введення, Зигмунт із сусідом і тестем зійшлися випити по чарці з нагоди свята, а Родіона на ковзанку за село послали, щоб заразом і на чатах побув – попередити, якщо чужі люди з лісу вийдуть. Але чужаки прийшли з іншого боку. Родіон почув стрілянину, примчав додому, та батька вже не було – побіг до лісу. Та не добіг – куля наздогнала. Дізнався про його смерть уранці, повернувшись від тітки з хутора, де ховався, поки партизани із села заберуться.

«Вони і тітку мою Лисавету потім застрелили. У неї кожух новий був – то дуже потерпала, щоб партизани не забрали. Одного разу одягнула до церкви, аж тут федорівці на конях їдуть. Тітка налякалась і давай тікати, рятуючи кожуха. Ті стали по ній стріляти… Загинула ні за що», – розповідав Родіон.

Церква Воздвиження Чесного Хреста в Бихові – свідок тих подій
Церква Воздвиження Чесного Хреста в Бихові – свідок тих подій

 

 

ЗАБИРАЛИ В СЕЛЯН УСЕ, НАВІТЬ ГРИБИ

 

Бихівці партизанів дуже боялися, бо поводилися, як грабіжники-бандити. Забирали в селян не лише теплі речі, а й усе, що їм впадало в очі. Навіть сушені чорниці в Палажчиної матері забрали, знайшовши на горищі. А сусідку їхню замкнули в коморі за те, що не дала ложок, щоб вони могли поїсти юшки, яку зварили з останнього її півника.

Про подібні «подвиги червоних месників» у селах Любешівщини розповідають чимало очевидців. Тому і не дивина, що в таких дітей війни, як Пелагея та Родіон, до різних «федорівців» та інших зайд, які тероризували поліщуків грабунком та іншими безчинствами, сформувалося негативне ставлення.

Чи не єдина пам’ять про батька та його родинне гніздо в Бихові для Родіона Савчука – залишки фільварку Ліщинських. Але вони йому, зрозуміло, не належали, а стали майном місцевого колгоспу. У ньому і пропрацював усе трудове життя позашлюбний нащадок, можливо, і королівського роду. Був і бригадиром, і комірником, і продавцем – так би мовити, при посадах тримали, бо в партію вступив. Але за «довгий язик» і прямоту перед начальством відправили коровами керувати. Так пастухом і на пенсію вийшов.

Читайте також: Як дід любешівчанина переховував майбутнього партизанського генерала від німців

2
Родіон і Пелагая (2013 рік)
Родіон і Пелагая (2013 рік)

 

Микола ШМИГІН

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39