Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Майбутнє – у дітях
Майбутнє – у дітях

«Прагну, аби діти нашої громади мали всі можливості для успішного майбутнього», – Микола Бущук

14:48 09.10.2020
1234

Любешівського підприємця, депутата Волинської обласної ради Миколу Бущука знають як людину, яка постійно дбає про дітей: прагне прищепити їм любов до спорту, до книги, до праці. Він не дуже охоче розповідає про свої добрі справи, адже робить їх щиро і зовсім не задля того, аби ними вихвалятися.

Микола Бущук народився у сім’ї інженерів. Змалку батьки вчили цінувати працю, тому перші гроші почав заробляти дуже рано. У 17 років став батьком, та, попри молодий вік, зумів достойно виховати сина, який, до речі, теж уже є татусем. Нічого в житті Миколі Васильовичу не вдавалося легко. Майже двадцять років тому він наважився розпочати власний бізнес. Довелося переступати через великі ризики та власні страхи. Паралельно провадив благодійну діяльність, сприяв розвитку спорту, аби прищепити молоді звичку вести здоровий спосіб життя і проводити вільний час з користю. Депутатство для нього, як він наголошує, – це перш за все можливість зробити світ кращим.

Про це та інше – у розмові з ним далі.

Ви часто допомагаєте людям. Депутатство у цьому сприяє?

– Робив це навіть тоді, коли не був депутатом. Просто намагався ніколи це не афішувати. Навіть коли мені казали, що напишуть в газеті подяку, відповідав: «Зробите це, то можете більше до мене не звертатися». Я старався робити, як написано в Біблії. Та коли став депутатом, потрібно було себе переламувати. Адже в людей почало виникати чимало інших питань: а що він як депутат робить? Тому на своїй сторінці у «Фейсбуці» інколи розповідаю про свою громадську діяльність, аби люди розуміли, що не лишаюся осторонь їхніх проблем. Окрім того, помітив, що таке інформування дозволяє розширювати соціальні зв’язки та залучити до гарних справ однодумців. Мені імпонують люди, які готові щось робити для того, аби життя у їхніх населених пунктах змінювалося на краще.

Пригадую такий випадок. У 2015 році, коли балотувався у депутати облради, до мене підійшов чоловік і сказав, що готовий проголосувати за мене, якщо облаштую довкола його будинку огорожу. Тоді відповів йому, що він може за мене не голосувати, адже виконувати його умову однозначно не буду. І знаєте, що він мені відповів? «Молодець! Я за тебе віддам голос». У мене такі ж принципи: передусім допомагаю тим, хто вже зробив перший крок, а не чекає, допоки всі проблеми хтось розв’яже.

– Ви потужно підтримуєте на Любешівщині розвиток спорту, чому саме такий напрямок взяли під опіку?

– З 2004 року підтримую різні види спорту й передусім прагну, аби діти нашої громади мали всі можливості для розвитку, успішного майбутнього не гірші, аніж у місті. Саме за моєї ініціативи та підтримки у Любешеві створено та працює гурток шашок, секції з боксу та вільної боротьби, тренажерна зала. Спільно з тренерами, батьками діток максимально робимо все для того, аби юні спортсмени могли брати участь у різних змаганнях, в тому числі і за межами району. Багато років тому вдалося взяти в оренду приміщення, куди Ігор Єрємеєв допоміг купити ринг, а я вибив гроші на мати. За підтримки однодумців вдалося відкрити тренажерні зали у кількох селах: Судчі, Березичах, Седлищі, Бірках, в коледжі в Любешеві.

У школі села Залаззя долучився до облаштування інклюзивного класу. Нещодавно посприяв щодо укомплектування кабінетів для юних швачок у школі села Судче, а раніше – в закладах освіти Любешева, Залізниці, Седлища та Бірок. Вважаю, що чоловік має уміти все, а тому допоміг електроінструментами для майстерень у школах Любешева, Любешівської Волі та Судча. Щиро дякую тим, хто долучився до цього. Мені дуже подобається щось робити для дітей, для громади. І я не чекаю за це подяки. Головне, аби не поливали брудом.

Читайте також: Любешів: приміщення для занять важкою атлетикою укомплектували тренажерами та спортінвентарем

– Нещодавно Ви облаштували у Любешеві дитячий майданчик.

– Мешкаю разом із сім’єю в багатоквартирному будинку. Вже давно хотів облаштувати невеличкий майданчик у його дворі. Але якось взяв із собою дітей на спортивний майданчик, який встановлений у нашому парку в Любешеві. Помітив, що молодшому сину не було де особливо погуляти, а середній змушений був за ним наглядати, аби дитина не травмувалася на дорослих тренажерах. Саме тому виникла думка, аби встановити поруч із спортивним дитячий майданчик, де мали б змогу проводити дозвілля всі дітки нашого селища. Цю ідею і втілив.

– У вас троє дітей, Ви суворий тато?

– Дуже. До найстаршого сина був найбільш суворим. Він з’явився, коли я ще був зовсім молодим і, звичайно ж, можливо, не до кінця усвідомлював, як це – бути батьком. Зараз у мене онук трішки старший за мого меншого сина, якому три роки. Ходять в одну групу в дитсадок. А старший син Дмитро в мене чемпіон України з кікбоксингу, працює програмістом, живе у Любешеві і я ним дуже пишаюся. До слова, з таким рівнем фаховості Дмитро міг уже давно працювати закордоном, однак хоче жити в Україні.

Мій середній син Арсен також активно тренується – відвідує секцію з вільної боротьби, бере участь у спортивних змаганнях.


– Ви маєте власний бізнес. Що було найважче, коли розпочинали його?

– У 2004 році я працював у Волинському головному регіональному управлінні «ПриватБанку». Тоді ним керував Микола Романюк, якого на Волині добре знають як голову Волинської облдержадміністрації та Луцького міського голову. Дуже поважав його. Він як керівник завжди дослухався до ініціатив і пропозицій підлеглих. Одного разу озвучив йому таку ідею: запропонував, аби банк налагодив видавання кредитів на придбання побутової техніки на виїздах, зокрема на сільських ринках. Він підтримав мене і довірив розвивати цей напрямок. І якраз приблизно у той самий період мій товариш Віктор запитав, чому не відкриваю власну справу, мовляв, працюючи в кредитному відділі, і сам можу взяти кредит і таки ризикнути почати щось своє.

Думав тоді над цією розмовою лише день. А далі взяв у нашому банку кредит на авто, а Віктор дав під реалізацію побутову техніку. Привіз це все добро тоді, пам’ятаю добре, посеред ночі у Любешів, а вранці вже поїхав на базар. Місця для торгівлі практично не було. Довелося припаркуватись у великій калюжі. Якщо чесно, я дуже переживав. Мені здавалося, що техніка може вийти з ладу, або ж її можуть вкрасти. Того дня продав кілька телевізорів, і це був заробіток, який дав старт подальшому моєму бізнесу. Найбільшим каменем спотикання для того, аби розпочати власну справу, був страх. Але, слава Богу, те, чого найбільше боявся, так і лишилося лише в думках. Та ситуація навчила мене не відступати від цілей і бути впевненим на шляху до втілення мрії.

Читайте також: Седлище: для місцевого ліцею придбали швейні машини

– Ви багато читаєте. Книги – це розрада чи мудрі порадники?

– Стосунки з книгами в мене і справді дуже добрі. Загалом, дуже хотів би, аби люди побільше читали. Щомісяця купую багато книг. Потім назбирую їх зо дві сумки й несу віддавати ув бібліотеки. З останнього прочитаного, що мене вразило, книга Ганса Рослінга «Фактологія». Я думав, що світ стає гіршим. А в цій направду класній книзі багато фактів про те, що світ змінюється на краще, приміром, багато жінок зараз з вищою освітою, вони мають однакові права з чоловіками, скоротилася дитяча смертність тощо. Там усі приклади підтверджені цифрами. Ця книга справила на мене величезне враження, змінила моє ставлення до світу, людей.

– Чи є людина, яка для Вас – авторитет і до думки якої Ви завжди прислухаєтеся?

– Своїм наставником вважав уже нині, на жаль, покійного директора ліцею села Судче Валерія Панасюка. Він багато чого навчив мене. Це велика втрата для нашої громади. Валерій Сергійович мене мотивував, постійно підтримував. Він теж дуже любив книги, і ми часто обмінювалися ними. Якось навіть була така історія. Дав почитати йому книгу, а коли забирав, виявилося, що багато куточків сторінок загнуті. Я обурився, і Валерій Сергійович пообіцяв, що більше не буде так робити. Але коли я почав відгинати закладки, які він зробив, і перечитувати, на що саме він звернув увагу, зрозумів, що там ідеться про важливі речі, які я упустив.

Перетелефонував йому відразу й попросив, аби він і надалі загортав сторінки. Слідами Валерія Сергійовича читав книги по-новому, через призму його розуміння й досвіду. Тепер, переглядаючи його позначки у своїх книгах, ніби знову спілкуюся з товаришем…

– Чого ви не можете пробачити?

– Пробачати потрібно все. Ми ж промовляємо молитву «Отче наш», а там є слова: «…і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Всі ми хочемо, щоб Бог вибачав нам, а самі не вибачаємо. Це неправильно, на мою думку. Хоча я дуже не люблю брехунів і лицемірів. Сам занадто відвертий та прямолінійний – і часто за це розплачуюся. Але перед труднощами не постає лише той, хто нічого не робить.


Читайте також: У Бірках дітвора відроджує тренажерний зал у старій хатині

Коментарі
21 жовтня
Сьогодні
Вчора
19.10.2020
18.10.2020
17.10.2020