Любешівець веде ліричний календар природи
-
-
>
-
>
-
>
3273
Джерело: Facebook
Художні замальовки про красу оточуючої нас природи періодично викладає на своїй сторінці у Facebook їхній автор Олександ Клубук.
Олександр закінчив Львівський торгово-економічний інститут, працював у сфері, далекій від красного письменства, тому літературні прояви його таланту стали певною несподіванкою.
Героями творів своєрідного ліричного календаря природи, який веде у Facebook любешівець, виступають персоніфіковані образи місяців року, явищ стихії та інші предмети довкола нас.
Ось як зобразив прихід останнього місяця літа Олександр:
«Засилає чорнобровий Серпень сватів до Осені... За старшого всіма шанований і вельми поважний Сват, святий Ілля... Поблискує проти Сонця ярим золотом оздоблена його Колісниця, сам вбрався в білого, домотканого полотна Сорочку. Сиві кучері, дбайливо розчесані літніми Вітрами, так ладно і велично обрамляють високе, чисте Чоло Пророка... Трійко мальованої краси Коней нетерпеливо б'ють копитом суху, теплу Землю... Народ каже: «На Іллю до полудня Літо, а після - вже Осінь...» Нущо ж, у свати, так у свати! Свиснув, гикнув по-молодецьки! Зіп'явся корінний на дибки, а пристяжні розумно і покірно поклали, мов Лебеді, свої білі шиї нарізно... Синій Вітер, мов із прив'язі зірвався, наче чекав владного Слова!.. Розкуйовдив шовкові Гриви, наче Стріла, пущена тугою Тятивою, полетів-розпластався поперед Літнього Свата широким Полем... Перестиглі хлібні Лани шанобливо вклонилися золотим Колосом поважному Послові... Тендітні синьоокі Дзвоники затремтіли, несміло обізвалися тривожно-ніжною, щемливо-журною мелодією чи то Літа, чи то вже Осені... Питають Лелеки один-одного : «Куди це вони? Чи далеко зібралися?.. Невже Літо вже прощається з нами?..» Ні, недалеко, хоча й неблизько! Ще не засватана Наречена вже виглядає їх там, на Обрії, на межі сумних Стерень і буйних, позолочених Сонцем Трав... Так вірно любить і з нетерпінням чекає свого золотокосого, синьоокого, єдиного і жаданого... Від сьогодні і аж до Вересня рука-об-руку вони нерозлучно ходитимуть берегами тихоплинного Стоходу... Рахуватимуть ясні Зорі в нічному Небі і зустрічатимуть чарівні Світанки на околиці... З тихим сумом і радістю рахуватимуть-проводжатимуть щасливі Вечори-Побачення... Серпень даруватиме Їй ( і тільки Їй!) фантастичні Зорепади в таємничій тиші Літньої Ночі... Щедро стелитиме лише йому відомі Стежки в березовому Гаю хмільними, теплими Туманами... Носитиме на руках свою босоногу Богиню, а вона буде так дзвінко і щасливо сміятися! Кокетливо заглядатиме в його закохані Очі й довірливо горнутиметься до рідного, надійного Плеча... І стелитиметься рання Осінь таким щирим і ясним Золотом на ті хмільні Стежки... На Стежки, по яких Вони ходили РАЗОМ...»
