Найбагатодітнішою матір’ю-українкою була жінка з Любешівщини?
-
-
>
-
>
-
>
4693
Джерело: golos.com.ua
Буковинка Леонора Намені народила двадцять одну дитину й потрапила до Книги рекордів України як найбагатодітніша мати нашої держави. Та чи справді ця мешканка села Остриця Герцаївського району Чернівецької області є рекордсменкою?
Любешівець Петро Кравчук, автор «Книги рекордів Волині», виданої 2005 року, розповідаючи в ній про незвичайних волинян, згадує поліщучку Феодосію Симонович, котра з 1931 по 1954 рік народила аж 22 дітей! Правда, у Любешівському районному рагсі підтверджують лише 19 народжень цією жінкою. Проте автор зауважує, що троє дітей вона народила мертвими, тому їх і не б зареєстрували.
Утім, хто народив більше: буковинка чи поліщучка – залишу для з'ясування дослідникам. Завітаймо ліпше на хутір Дуби біля Мукошина, де мешкала Феодосія Симонович.
Заснував хутір десь на початку двадцятого століття Павло Симонович, майбутній свекор рекордсменки. Він тоді повернувся з Америки, де був на заробітках, купив поблизу Мукошина, біля діброви, одинадцять гектарів землі, побудував хатину, одружився, пішли діти. А коли його синові Саві прийшла пора женитися, насватав сімнадцятирічну Феодосію, також хуторянку, з-під Гірок. Вона була найстаршою донькою Насті й Марка Кравчуків.
Сава з Феодосією прожили в парі майже п'ять десятків років. Нікуди з батьківського хутора не виїжджаючи. На ньому і померли. Спочатку, 1977 року, Сава, а Феодосія – через одинадцять років. З їхніх двох десятків вижити й досягнути повноліття пощастило сімом: одному синові й шістьом донькам.
Попри багатодітність, Феодосія із Савою на старості мешкали на хуторі самі. Лише незадовго до смерті господаря вмовили переїхати з Мукошина на Дуби в сім'ю найстаршої доньки Євгенії. Після смерті Феодосії вона й успадкувала хутір. Що цікаво, і в неї, і в її сина Олександра, що хазяює на Дубах, – семеро дітей. Така собі символічна сімка передається із покоління в покоління цього роду.
Олександр Качула добре пам'ятає свою бабу. Правда, називає її Федорою. Пригадує, як переселялися із села сюди. У третьому класі навчався тоді. Не хотілося на хутір, бо до школи ходити далеко. Та нічого, звик. Згодом його діти бігали з хутора до місцевої дев'ятирічки. І він її закінчив. Потому в Любешівському ПТУ на тракториста вивчився, в ПМК працював, по сезонах їздив.
Олександр – інвалід, народився з ґулею на переніссі, яка потворить чоловікові обличчя. Нею «нагородив» його ще в утробі матері колгоспний бригадир. Той недолюдок, бувши п'яним, за щось причепився до вагітної Євгенії й ударив її кулаком у ніс. Після того вона і народила спотвореного хлопчика…
Олександр на пенсію тривалий час не оформлявся, бо не відчував себе ущербним, а мовчки заробляв собі трудовий стаж. Землі довкола хутора чимало. Але вона давно вже не дідівська – колективізована, а позаяк ні Олександр, ні його дружина в колгоспі не працювали, то земельного паю не отримали. Змушені орендувати поле, щоб садити картоплю та вирощувати корми для худоби.
Микола ШМИГІН
