Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
У лабораторії Любешівській санстанції
У лабораторії Любешівській санстанції

Любешівчанки ридали за своїми ковтунами

14:00 04.05.2019
2740

2019 року санітарна служба Любешівщини відзначає сімдесятип’ятирічний ювілей.

ДРУГІ «СОВЄТИ» ПОЧИНАЛИ З НУЛЯ

Хочу розповісти, бодай коротко, історію санітарної служби Любешівщини, якій я віддав 50 років свого трудового життя.

У повоєнні роки доводилося, ризикуючи власним здоров'ям, боротися за здоров’я населення району, підвищення рівня його санітарної культури. Адже виснажені війною, голодом 1946-1947 років, улаштованим владою шляхом грабунку селян, полишенням їх джерела виживання – землі, тягла, сільськогосподарського інвентарю, худоби, селяни були на межі виживання, практично, без імунітету до інфекційних та інших хвороб. У багатьох випадках через спалені, пограбовані села німцями, партизанами люди жили скупчено, а то і в. Тож не дивно, що лютували інфекційні хвороби: малярія, туберкульоз, туляремія, віспа, висипний черевний тифи, педикульоз, – які переносилися від хворих до здорових комарами, гризунами, мухами, вошами.


Слід згадати, наголосити, що польська довоєнна окупаційна влада питанням медицини, санітарії уваги приділяла мало. Тож спадку в цьому плані «другі совєти» не отримали й починали з нуля. Багато чого зі згаданого побачив і я, влаштувавшись на роботу у Любешівську райсанепідемстанцію в 1963 році. Навіть у ті роки багато людей хворіли на інфекційні хвороби. Багато жінок були переконані, що їх від хвороб і будь-якої «порчі» можуть врятувати «ковти», тобто ковтуни з волосся на голові, яке роками не розчісувалося. Зрізати «ковти» категорично відмовлялися, голосили, коли їх майже силоміць зрізували медпрацівники.

Точної дати створення Любешівської райсанепідемстанції встановити не вдалося. Відомо, що створена вона була вже після утворення райздороввідділу, яким керував тоді лікар Чухно. Санстанція була підпорядкована йому. Розміщувалася вона в дерев’яному «польському» будинку, де ще була і квартира для лікарів. Тоді там мешкала лікарка Ярмола.

У ті роки лікарі, набравшись певного досвіду, залишали поліську глибинку, виїжджали в краї «більш обітовані», де менше було хвороб, ковтунів, бліх, вошей, комарів. Саме останні – перенощики-збудники малярії, спричиняли постійні спалахи цієї хвороби, яку ще називали «лихоманкою», «пропасницею». Тож для боротьби з цією хворобою в 1948 році створили малярійну станцію, яку очолив уродженець Львівщини Роман Банах, який був і головним лікарем Любешівської райсанепідемстанції.

Коли в селі Невір лютувала віспа, Роман Денисович ходив пішки від села до села. Він приймав хворих, виписував рецепти, брав кров на виявлення малярії, аналізи на гельмінти в учнів, умовляючи їх, батьків здавати такі. Адже ще не зовсім довіряли медичним працівникам. У вогнищах інфекційних хвороб працівники санстанції «сиділи» місяцями: робили щеплення, хоронили покійників, дезінфікуючи трупи.

Санстанція та малярстанція розміщувались у той час в одному приміщенні і мали по одній кімнаті та по одній лабораторії. В одній з лабораторій встановили і парову дезінфекційну камеру, якою дезінфектор Семен Крисько обробляв вогнища висипного тифу та педикульозу.

У той час у санстанції та малярстанції працювали Віра Рябцева, Марія Лисенко, Олексій Лісіцин. Для проведення дезінфекційних заходів, робіт потрібні були дезінфектори. На ці посади після закінчення трьохмісячних курсів пішли працювати місцеві хлопці: Яким Фесик, Григорій Горщар, Ничипір Казимірчук, Максим Дарчич, Сидір Горщар, дівчина Ольга Редько (усі нині покійні).

КЕРІВНИКИ ЗМІНЮВАЛИ ОДИН ОДНОГО

Згодом санітарну службу району очолила Марія Безносенко, уродженка Полтавщини, яка до цього працювала в Острожці на Рівненщині. Ця віддана санітарній, медичній справі людина заслуговує на окрему розповідь. Саме за її керівництва зріє авторитет служби, саме її стараннями та за безпосередньої участі поліпшилась епідеміологічна ситуація в районі, піднявся рівень санітарної культури серед населення, у закладах торгівлі, харчування, на виробництві.


Пропрацювавши головним санітарним лікарем району до 1960 року, своєму наступникові – Івану Литвиненку Марія Павлівна передала вже відносно благополучний в епідеміологічному плані район.

У 1966 році через невеличкий сімейно-побутовий конфуз Литвиненко вже з дружиною-медсестрою залишив район. Його місце посів присланий «верхами» Олег Утва. Через деякі пристрасті, «проколи» в особистому житті залишив посаду, Любешівщину і він. На його місце прийшов випускник Донецького медичного інституту, уродженець Донеччини Анатолій Данильченко. Був рішучим, вимогливим, енергійним, знав санітарію, епідеміологію, особливо профщеплення. Найбільше запам’ятався тим, що розпочав будівництво нового приміщення райсанепідемстанції, де нині розташовані лабораторне відділення та райвійськкомат. Через конфлікт з тодішнім головним лікарем райлікарні та деякі інші причини залишив службу, Любешів.

Новий керівник, уродженець Полтавщини Євген Рябоконь із новими силами взявся за будівництво приміщення, гаражів, котельні, фонтану. Особливо турбувався за благоустрій території, її озеленення, внутрішнє оснащення, оздоблення приміщення. Силами працівників були виконані внутрішні роботи: поставлені перегородки, стеля та стіни оббиті тирсоплитою, встановлені вікна, двері, настелена підлога. А ще була підведена вода, опалення навіть в гаражах, збудовані внутрішні туалети. Приміщення було повністю умебльоване й телефонізоване. У 1981 році, знову ж таки не без певних чинників Євген Омелянович з дружиною і двома синами залишив район.

Головним лікарем призначили випускника Дніпропетровського медичного інституту Володимира Севастєнкова, який раніше працював санітарним лікарем. Згодом до нього, після закінчення медінституту приїхала дружина Вікторія Іванівна. Вона обійняла посаду лікаря-епідеміолога.

Володимир Петрович запам’ятався чесністю, порядністю, скромністю, працелюбністю. В тому числі і в домашньому господарстві. У 1987 Севастєнкови перебралися в Запоріжжя.

На керівну посаду в Любешів призначили Феногена Фалюша (нині покійного). Він працював до 1992 р. Запам’ятався своїм оптимізмом, гумором, які не втратив, навіть невиліковно хворіючи.

З 1992 року очолювати колектив санстанції прибув з Каменя-Каширського Микола Антонюк. У 1994 посаду епідеміолога обійняла його дружина Ольга Іванівна.

В 2005 році Антонюка замінив Валентин Сидорчук (нині покійний), уродженець Житомирщини, який ще 1982 року після закінчення Харківського медичного інституту прибув на Любешівщину.

Його наступник, молодий санітарний лікар, уродженець Камінь-Каширщини Богдан Юрчик, став останнім головним лікарем Любешівської райсанепідемстанції, оскільки відбулося реформування санітарної служби, згідно з яким районних санепідемстанцій не стало.

ВЕТЕРАНИ САНІТАРНОЇ СЛУЖБИ ЛЮБЕШІВЩИНИ

Усі працівники райсанепідемстанції часів її заснування вже відійшли у потойбічний світ. З пізніших часів існування нещодавно відійшла у вічність Віра Сербіна (Крисько) – лаборантка. Найстаршою за віком працівницею санстанції нині є любешівчанка Валентина Фесик, пенсіонерка. Найстаршим працівником – люб’язець Василь Вабіщевич.


Проявивши нескромність, скажу, що я рекордсмен за стажем роботи в санітарній службі, віддавши їй 50 років своєї праці.

На заслуженому відпочинку нині рідні сестри Діна Шоломіцька та Софія Горщар. Перша очолила баклабораторію в 1968 році. Працювала до виходу на пенсію, передавши посаду сестрі Софії.

Майже все своє трудове життя віддали санслужбі нинішні пенсіонери Людмила Шевченко та Віра Токарчук, любешівчанки Ніна Пахолюк, Галина Кур; Ганна Дарчич із Підкормілля). Багато років роботи віддали водії Іван Сацик, Григорій Видерко, робітник Іван Бубало, теперішній водій Віктор Дарчич.

Розповідь про санітарну службу буде неповною, якщо не згадати безтелевізійні шістдесяті роки минулого століття, коли працівники санстанції, очолювані Регіною Любежаніною, сприяли культурному відпочинку любешівців, ставлячи для них вистави. Зокрема, п’єсу «Безталанну», роль Гната в якій грав автор цих спогадів.

ЧОГО ЛИШЕ НЕ РОБИЛИ ПРАЦІВНИКИ САНСТАНЦІЇ?!

Не можу не згадати і про витвір запалених мізків Леніна, ленінців – так звані «комуністичні суботники», на які влада виганяла безплатно працювати, особливо у святкові дні, школяриків, студентів, робітників, службовців, дрібніших чиновників. Зі всією відповідальністю заявляю, що медпрацівники, особливо санітарної служби, не менше місяця на рік відпрацьовували на таких суботниках. Прибирали вулиці Любешева, солили огірки в заготконторі, збирали врожаї льону, картоплі, моркви, буряків, виконували плани заготівлі сінажів на неугіддях, брали участь у косовиці. А ще будували школу в селі Залаззя, будинки культури в Судчі, Великій Глуші, Дольську…Чистили зерно в колгоспних коморах: у Любешеві, Любешівській Волі, Хоцуні. В Хоцуні обіди нам готували з курятиною. Це було дивом.


Підсумовуючи наслідки, успіхи роботи санітарної служби району, варто сказати, що в результаті її діяльності, підвищення добробуту, санітарно-гігієнічної культури населення, багато інфекційних хвороб зникли зовсім. Немає епідемій тих, що не зникли. Тож не хворіємо на віспу, туляремію, дифтерію, малярію, висипний, черевний тифи, платтяний педикульоз та деякі інші інфекційні хвороби. Спадкоємцям санітарної медицини залишилось подолати решту інфекційних хвороб та завезені до нас з інших країн, континентів.

Не сумніваюсь в тому, що хтось із читачів згадає і негативне в діяльності, роботі служби і її окремих працівників, керівників, які були вписані в тодішню систему, владу й жили, діяли згідно з її правилами та неписаними законами. Що ж, у ті часи законом, прокурором, суддею санітарною службою була Комуністична партія, її очільники – від генсека і до найменшого секретаря. А тому в Любешеві очисні споруди, відстійники розташовані зверху за течією Стоходу, і несе річка відходи в Любешів. Так захотів тодішній перший секретар. А згаданий головний лікар Литвиненко, який був проти такого рішення, мусив вибиратися з району.

Валентин ПОЛІЩУК, відмінник охорони здоров’я

Читайте також: Білоруські переселенці прижилися в Люб’язі

Коментарі

Епідеміолог

20:55 05.05.2019

В Ківерцівському районі подолали всі інфекційні хвороби, тому вищестояще керівництво вирішило за непотрібне утримувати лабораторне відділення з єдиною у районі мікробіологічною лабораторією (колишня санітарно-епідеміологічна станція ), на даний час приміщення стоїть без господаря і руйнується, так що шановні любешівчани приїжджайте у район для перейняття передового досвіду по боротьбі інфекційними хворобами.

21 травня
Сьогодні
Вчора
19.05.2019
18.05.2019
17.05.2019
16.05.2019
15.05.2019
14.05.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин