Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Олег Кух
Олег Кух

«Я на півдорозі не зупиняюся!» – Олег Кух

14:33 15.10.2020
1878

Олег Кух прийшов у владу з простого народу в переломний для всієї країни 2014-й рік. Саме йому на той час довірили посаду очільника Любешівської райдержадміністрації, а вже через три роки, коли люди підтримали своїми голосами на виборах, очолив одну з найбільших новостворених ОТГ на Волині – Любешівську. І нині Олег Кух визнаний одним із найперспективніших і найпрогресивніших голів ОТГ. У цьому немає ніякого фарту, а титанічна праця, неймовірні зусилля і жорстка вимогливість до себе.

Як працювати зранку до світанку і без вихідних – знає із власного досвіду. Розуміючи, що має брак досвіду в управлінській сфері, у 39 років здобув другу вищу освіту з червоним дипломом. Але нині чітко розуміє і знає, як громаді рухатися далі, як зробити її комфортною для проживання молодих сімей і такою ж для ведення бізнесу. По це та інше – у розмові з ним далі.

– Любешівщина для Вас – мала батьківщина?

– Так, я тут народився – у сім’ї водія та медичної сестри. Маю сестру. Коли мені виповнився рік, батьки переїхали жити в Любешів, і відтоді я живу й працюю тут. Школу закінчив на відмінно, хоч ніхто наді мною з батогом не сидів і не змушував. Дуже багато читав, як наслідок – сьогодні не можу обі­йтися без окулярів. Усі любешівські бібліотеки перечитав по кілька разів. Після школи вступив у Волинський державний університет імені Лесі Українки на історичний факультет. Далі – зустрів свою долю, одружився, народився син. Після закінчення навчання у виші кілька років пробував себе на педагогічній ниві, у 1996 році розпочав підприємницьку діяльність, яку припинив у 2014 році у зв’язку зі вступом на державну службу. Окрім того, з 2007 року працював у Національному природному парку «Прип’ять-Стохід».

– Ви стали головою Любешівської райдержадміністрації, абсолютно не маючи досвіду в політиці, так?

– Так, жодного досвіду депутатства чи роботи у державній службі я не мав. У 2014 році почалася Революція Гідності, після перемоги якої тодішнє керівництво держави та області досить сильно прислуховувалося до громадської думки, тому я, не маючи абсолютно ніякого зв’язку з політичними партіями, був запропонований активною громадськістю на посаду голови райдержадміністрації. У квітні 2014 року мене офіційно призначили на посаду голови РДА.

– Чому люди побачили на цій посаді саме Вас?

– Напевно, тут правильніше було б запитати саме цих людей, але у мене завжди була своя позиція, речі я називаю своїми іменами, і мої принципи незмінні й до сьогодні. Те, що я був без відповідного досвіду і призначений на таку посаду – не знаю, чи десь в Україні є ще такі прецеденти. І для мене це також було, як сніг на голову. Але, даючи згоду, я чітко усвідомлював, що на мене чекає. Адже напівмір не визнаю і на півдорозі не зупиняюся. Починаючи з першого дня свого призначення, не припиняю самоосвіту – вивчаю величезний обсяг інформації, законодавства, усього, що треба знати, будучи на цій посаді. Це були довгі місяці навчання і консультацій з профільними спеціалістами. Далі – курси підвищення кваліфікації.

– Ви прийшли на цю посаду, окрилений і наповнений бажаннями до потужних змін, але з яким реальним станом речей довелося стикнутися?

– Стан речей у багатьох напрямках тоді був дуже підвішений, невизначений. От ми сьогодні питаємо, наприклад, чому не можна почати будувати школу вже завтра, себто невідкладно? До 2014 року я теж так думав. Але вникнувши в усі процеси, регулювання та механізми, зрозумів, який стан речей у частині містобудівної документації в усіх населених пунктах Любешівщини. Мені став зрозумілий стан речей в усій мережі освіти, медицини, культури. Дуже захотілося це все кардинально змінити, тим більше, посил такий з боку керівництва держави був. Я зрозумів, що справді можу бути безпосереднім учасником процесу серйозних змін в якості життя кожного мешканця. Спочатку мені було цікаво, потім я зрозумів, що зможу це зробити, а ще через деякий час збагнув, що знаю, як це зробити. Не забуваймо, що у 2014 році в нас у країні розпочалася війна, тому говорити тоді про стрімкий місцевий розвиток нам було не на часі, бо треба було підтримати армію. Побачивши реальний стан речей у нашій Володимир-Волинській бригаді, я зрозумів, що ми усі маємо допомагати. Збирали продовольчі та гуманітарні вантажі, шукали, де тільки можливо, бронежилети, намагалися тримати зв’язок з кожним мобілізованим бійцем з нашої території. А от уже з 2015 року ми змогли власним місцевим бюджетом забезпечити функціонування усіх установ, які є в зоні нашої відповідальності – починаючи від медицини і завершуючи спортом та культурою.

– Ви є першопрохідцем у впровадженні реформи децентралізації та зуміли створити одну з найбільших ОТГ і очолити її. Як Вам це вдалося?

– У 2015 році ми заговорили про децентралізацію. І в 2017-му я твердо вирішив іти в цей процес, розуміючи, що майбутнє – за громадами. Наприкінці року відбулися вибори до Любешівської ОТГ, на них я отримав переважну підтримку жителів і вже з початку 2018 року взявся працювати над розвитком громади на посаді її очільника. Спочатку було нелегко, в першу чергу ми стикнулися із браком кадрів і відсутністю законодавчої бази. Наша громада величезна, до неї увійшли 15 сільських рад, і цьому всьому треба було дати лад. Лише тільки бюджетних будівель на території – 146!

– Ви розробили власну стратегію розвитку?

– У кожній ОТГ має бути стратегія розвитку. Керівник, який бачить завтрашній день і розуміє розвиток тієї чи тієї галузі або регіону, має мати розроблений чіткий план розвитку. Я вважаю, що нам вдалося зробити цей документ досить ефективним. Звісно, в нього можна і потрібно вносити зміни й корективи, але стратегія має бути чіткою та зрозумілою, з конкретними термінами. Над цим документом працювали більш як 60 фахівців, консультантів. Ми обговорювали кожну пропозицію, кожну стратегічну ціль, розраховували виконання і фінансово, і в часі. Тож, ідучи на вибори, які у нас відбудуться наступного місяця, я чітко розумію, як маємо рухатися далі, крок за кроком. Сьогодні ми заклали міцний та надійний фундамент і бачимо завершення будівництва нашого спільного будинку в цілому.

– Ваш стратегічний план розвитку кількома реченнями?

– У нас мають бути оновлені генеральні плани населених пунктів, чітка і зрозуміла містобудівна документація. По усіх населених пунктах у нас має бути чітке розуміння, де, що і як ми можемо будувати, в якому напрямку має розбудовуватися кожен населений пункт, де молоді сім’ї зможуть отримати земельні ділянки і що ми можемо запропонувати для розвитку бізнесу. Усе це потребує величезного фінансового ресурсу, і ми це вже робимо третій рік , крок за кроком розбудовуємо нашу громаду. Така робота непомітна, але вона є дуже важливою. У нас складено перелік капітальних ремонтів доріг та іншої соціальної інфраструктури. Ми чітко бачимо ефективну мережу закладів охорони здоров’я та закладів освіти. Також працюємо над створенням умов для бізнесу і нових робочих місць. Ми сьогодні готові допомогти бізнесу розвиватися на нашій території. Наприклад, до нас три роки тому зайшов інвестор у сільськогосподарській сфері, нині це підприємство – потужний платник податків до селищного бюджету. Як наслідок, надходження від оренди землі у 2017 році становили 432 тис. 631 грн, а у 2019 році – 2 млн 38 тис. 261 грн. Правда ж, відчутна різниця?

– Якщо узагальнити – працюєте над створенням комфортних умов для проживання у Вашій громаді?

– Саме це – основна наша мета. Ми зобов’язані створити всі умови для збільшення кількості населення в першу чергу, аби збільшити народжуваність, щоб молоді сім’ї не виїжджали, а розуміли, що їм комфортно в нас, що їм є де працювати. Більше того, потрібно стимулювати, аби люди їхали до нас жити, приміром, навіть із сусідньої Рівненщини. Бо сьогодні інвестор у першу чергу шукає робочі руки.

– Питання, яке турбує чи не всіх любешівців. Чому усі ці зміни на краще не торкнулися Любешівської центральної районної лікарні й чому вона досі не в підпорядкуванні ОТГ?

– Тут потрібно говорити про первинний і вторинний рівень медицини. Первинний – це амбулаторії, ФАПи, сімейні лікарі та фельдшери, тобто сільська медицина. У нас щодо цього відбулися кардинальні та позитивні зміни – маємо чудових сімейних лікарів, головне – їх у нас достатньо. Вони підписали максимальний відсоток декларацій з населенням, і сьогодні кардинально змінився рівень забезпеченості первинної ланки медицини, лікарі почали отримувати як мінімум вдвічі більшу зарплату. Загалом на нашій території передбачено 10 амбулаторій – чудово укомплектованих, п’ять, що вже функціонують, і п’ять, які буде добудовано до кінця року. І вони всі будуть забезпечені новим транспортом – одні вже, інші – до кінця року. А другий рівень – центральна районна лікарня, нам на баланс районна рада її не передала. Не розумію, чому. Пояснення, які звучали, – це прості відмовки. Я впевнений, якби наша лікарня, як і первинна ланка медицини, була передана громаді, то серйозні зміни в наданні та якості медичних послуг були б відчутні уже сьогодні.

– Вуличне освітлення, дороги, тротуари?

– Протяжність вуличного освітлення в нас майже 77 км. У найближчій перспективі – ще майже 24 км, на які уже виготовлено проєктну документацію. За період 2018-2020 років облаштовано новим асфальтним покриттям 9 км доріг на суму 31,8 млн грн, облаштовано тротуарів загальною протяжністю 2,820 км.

– Ваша громада – одна з небагатьох, де відкрили інклюзивно-ресурсний центр...

– Так, і це дуже великий позитив. Ми це зробили. Я вважаю, що це велика допомога батькам, тепер наші дітки з особливими освітніми і фізичними потребами мають додаткові можливості для занять з фахівцями та свого розвитку.

– Яка найбільша соціальна проблема у Вашій ОТГ?

– Їх є кілька, як і у всій країні. Це відсутність робочих місць, зменшення кількості населення, соціальні пільги, виплати... Але станом на сьогодні однією не менш важливою соціальною проблемою є відсутність гарячого харчування в школах. У нас законодавчо передбачена пільга – забезпечення харчуванням дітей у навчальних закладах, оскільки ми входимо у Чорнобильську зону. Сталася прикра ситуація, незалежна від ОТГ, коли після відповідних тендерних процедур переможець-організатор харчування не розпочав виконувати свої зобов’язання. Від цього страждають діти. Проблема потребує термінового розв’язання, а винні однозначно мають бути покарані.

– Які Ваші грандіозні плани провалилися через пандемію?

– Всю фінансову підтримку, на яку ми розраховували з державного бюджету, Уряд обнулив. Інфраструктурна субвенція, наприклад, для нашої громади мала становити майже 10 мільйонів гривень. За ці кошти ми планували у цьому році будувати ЦНАП – сучасний, доступний, наприклад, такий, як у Луцьку, тільки менший. Його вартість – 7,5 млн. Усі процеси зупинилися, сподіваюся, відновляться наступного року. Я розумію, забрали у всіх громад фінансову підтримку з державного бюджету, але тоді я не хотів би сьогодні бути свідком нарікань медиків на те, що Уряд не забезпечує їх обіцяними доплатами у 300%, і виділяти ці кошти з місцевого бюджету. Чому з місцевого бюджету мають бути забезпечені усіма засобами медичного захисту навчальні заклади? А де ж Фонд боротьби з коронавірусом, куди забирали гроші? Відповіді на ці питання немає.

– Ви – з тих людей, для яких ніколи не пізно...?

– Вчитися. У 2015 році, в 39 років я пішов здобувати другу вищу освіту – вступив у Національну академію державного управління в Києві. Я її закінчив з відзнакою, отримав купу корисних знань, знайомств, і головне – базу для глибинного розуміння процесів державного управління. Зараз мені 44 роки. І я вважаю, що вчитися та самовдосконалюватися ніколи не пізно.

– Особисто ведете прийом громадян?

– Звісно. Не тільки в мене, а й у секретаря селищної ради і заступників є дні прийому громадян, регулярні прямі телефонні лінії. Проблеми в людей абсолютно різнопланові, тож намагаємося розв’язувати їх у міру можливостей.

– Ваш робочий день починається з...?

– Він не має ні початку, ні кінця. Дзвінки отримую і о сьомій ранку, і о 23-й. Формально з 8 години до 17:15. Але ні у мене, ні в секретаря і заступника чіткого визначення меж робочого дня немає. У нас немає навіть поняття вихідного дня.

– Ваш основний пріоритет у житті?

– Сім’я, а в професійній діяльності – це соціально-економічне зростання громади.

– Стараєтеся балансувати між сім’єю і роботою, аби не обділити увагою рідних?

– Не те слово. Добре, що маю дорослого сина – йому 22 роки, вже не той період, коли дитина росте і потребує багато уваги.

– Найбільшою підтримкою для вас є…

– Дружина, батьки.


– У людях найбільше цінуєте...

– Якщо це фахівець, то професіоналізм. А загалом – людина має бути порядною.

– Які Ваші вимоги до себе?

– Нічого не відкладаю на потім. Поставив для себе досить високу планку вимогливості.

– Ваше життєве кредо?

– Немає нічого неможливого. Все залежить від докладених зусиль і часу.

Читайте також: «Прагну, аби діти нашої громади мали всі можливості для успішного майбутнього», – Микола Бущук

Коментарі
27 жовтня
Сьогодні
Вчора
25.10.2020
24.10.2020
23.10.2020
22.10.2020